Недійсність рішень загальних зборів: стан судової практики
Тема
захисту прав учасників (акціонерів) господарських товариств залишається
актуальною в Україні. Боротьба різних груп учасників (акціонерів) за контроль
над діяльністю товариства або вплив на неї йде із застосуванням різних
інструментів. Одним із таких інструментів є оскарження рішень вищого органу
управління товариства – загальних зборів. Далі мова буде йти про оскарження
таких рішень переважно у світлі діяльності акціонерних товариств і товариств з
обмеженою відповідальністю як найбільш поширених організаційно-правових форм
господарюючих суб'єктів у нашій країні.
За
останні роки ситуація з підходами до вирішення цього виду корпоративних спорів
у цілому змінилася незначним чином. Перебільшенням було б твердження, що в
судовій практиці спостерігаються тенденції до змін основних поглядів на правозастосування.
До сих пір господарські суди керуються роз'ясненнями, викладеними у постанові
Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2008 року № 13 «Про практику
розгляду судами корпоративних спорів». Ці роз'яснення займають центральне
місце в системі узагальнення судової практики та приведення її до єдиних засад
під час розгляду корпоративних спорів.
Однак,
на жаль, не завжди навіть відносно нескладні норми, щодо яких начебто не
повинно бути сумнівів, судом застосовуються правильно. Зазначеною вище постановою
№ 13, наприклад, встановлено: «згідно зі статтями 41, 60 Закону про
господарські товариства загальні збори визнаються правомочними, якщо в них
беруть участь акціонери (учасники), що мають відповідно до статуту товариства
більш як 60 % голосів. У зв'язку з цим положення установчих документів
товариства, які встановлюють інші правила щодо визначення кворуму, є такими, що
суперечать закону і не підлягають застосуванню. Відсутність кворуму на
загальних зборах є безумовною підставою для визнання в судовому порядку
прийнятих загальними зборами рішень недійсними». Незважаючи на це, навіть у
2012 році Верховному Суду України у постанові від 16 жовтня у справі № 3-46гс12
доводилось знову підтверджувати, що інший кворум не може бути передбачений у
статуті і положення статуту, які встановлюють інше правило, ніж Закон України
«Про господарські товариства», щодо визначення кворуму, є такими, що суперечать
закону.
У
цілому огляд судової статистики у справах щодо визнання недійсними рішень
загальних зборів (учасників) господарських товариств підтверджує відносно
незначну кількість таких справ. У 2013 році господарськими судами першої
інстанції було розглянуто 494 справи, у той же час апеляційними господарськими
судами – всього 338 справ цієї категорії. З цих справ господарські суди першої
інстанції задовольняли позов (у тому числі частково) в 210 справах (42 % від
загальної кількості розглянутих справ); апеляційні господарські суди у 273
випадках (81 %) підтримали рішення господарських судів першої інстанції. Простежити
динаміку розгляду справ за попередніми роками важко, оскільки немає доступної
інформації щодо цієї категорії справ через іншу систему обліку. Якщо
порівнювати із загальною кількістю справ, які розглядалися господарськими
судами в 2013 році, то справи цієї категорії становлять 0,4 % (господарські
суди першої інстанції) та 1,3 % (апеляційні господарські суди).
Вказані
статистичні дані можуть свідчити про різне: невисокий рівень конфліктності
корпоративного середовища в країні, чи намагання сторін конфлікту застосовувати
позасудові заходи врегулювання у зв'язку із недовірою до судової влади, чи
поширеність практики середнього і великого бізнесу щодо створення холдингових
компаній в іноземних юрисдикціях та переведення питань вирішення корпоративних
конфліктів за кордон тощо. Однак стверджувати щось напевно та робити однозначні
висновки навряд чи можливо. У будь-якому випадку все це точно не свідчить про
надзвичайну досконалість правового регулювання в цій сфері, коли сторони
заздалегідь розуміють марність сподівань отримати зиск від порушень.
Це
загальна картина. Що ж стосується окремих судових рішень, то ось деякі з них.
Київський апеляційний господарський суд, розглянувши матеріали справи про
визнання недійсним рішення загальних зборів про виключення учасника з
товариства з обмеженою відповідальністю, не підтримав рішення суду першої
інстанції, яким було частково задоволено позов. Суд першої інстанції встановив,
що учасник, якого було виключено з товариства, продав свою частку на момент
оскаржуваного рішення. Однак суд апеляційної інстанції зазначив, що продаж
частки був здійснений з порушенням переважного права іншого учасника на
придбання цієї частки: відсутній опис вкладення у цінний лист, що не дає змоги
підтвердити направлення саме повідомлення про намір продати частку, лист
направлений не за належною адресою іншого учасника. З іншого боку, позачергові
загальні збори, на яких було прийнято оскаржуване рішення, були призначені
належним чином, надане обґрунтування підстав для виключення із зазначенням обов'язків,
які були порушені.
В
іншій справі розглядався спір між учасниками товариства з обмеженою
відповідальністю, кожний з яких володів по 50 % статутного капіталу (такий
розподіл часток вже створює підґрунтя для паралізування діяльності вищого органу
управління за наявності конфлікту учасників). Цей спір стосувався рішення
загальних зборів про призначення керівника товариства. Обидва учасники
підписали протокол, у якому було зазначено про прийняття рішення про
призначення керівника. Однак потім один з учасників заявив, що рішення
незаконне, оскільки він не розумів поставлених на розгляд до порядку денного
питань. Крім того, позивач вказував на наявність порушень процедури
повідомлення про скликання позачергових загальних зборів учасників (зокрема, недотримання
30- денного строку попереднього повідомлення про збори). Щодо нерозуміння
учасником питань порядку денного у судів першої та апеляційної інстанцій не
виникло сумнівів у необґрунтованості такої позиції.
А
стосовно порушення процедур суди застосували базовий підхід, передбачений
постановою № 13. Згідно з цим підходом порушення процедури (крім декількох
винятків) самі по собі не є безумовними підставами для визнання рішень
загальних зборів недійсними. За наявності цих порушень має бути оцінено, наскільки
ці порушення могли вплинути на прийняття загальними зборами відповідного
рішення. Суд апеляційної інстанції визнав відсутність такого впливу, зазначивши
таке: «Оскільки позивач володіє 50 % статутного капіталу Товариства, позиція
та результат голосування апелянта [тобто позивача – прим. автора] з віднесених
до порядку денного питань має вирішальне значення. Однак протокол загальних
зборів чи інші документи не містять жодних заперечень або уточнень до
протоколу, відмову у вимозі ознайомитися з необхідними документами, клопотання
про відкладення розгляду питань, віднесених до порядку денного, на іншу дату».
Суди
першої та апеляційної інстанцій також зазначили, що проведення загальних зборів
учасників у неділю не порушує будь-які положення законодавства та не є
підставою для визнання оскаржуваного рішення недійсним. В результаті
позивачу було відмовлено у задоволенні позову судом першої інстанції, і це
судове рішення було підтримано судом апеляційної інстанції.
ВИСНОВОК:
На
сьогодні, на жаль, судова практика не в достатній мірі сприяє створенню
надійного фундаменту адекватного та однакового правозастосування у сфері
корпоративних відносин, зокрема у питання недійсності рішень загальних зборів
господарських товариств. А без цього фундаменту бізнесу важко здійснювати
управління ризиками та планувати діяльність.
Недійсність рішень загальних зборів: стан судової практики
Тема захисту прав учасників (акціонерів) господарських товариств залишається актуальною в Україні. Боротьба різних груп учасників (акціонерів) за контроль над діяльністю товариства або вплив на неї йде із застосуванням різних інструментів. Одним із таких інструментів є оскарження рішень вищого органу управління товариства – загальних зборів. Далі мова буде йти про оскарження таких рішень переважно у світлі діяльності акціонерних товариств і товариств з обмеженою відповідальністю як найбільш поширених організаційно-правових форм господарюючих суб'єктів у нашій країні.
За останні роки ситуація з підходами до вирішення цього виду корпоративних спорів у цілому змінилася незначним чином. Перебільшенням було б твердження, що в судовій практиці спостерігаються тенденції до змін основних поглядів на правозастосування. До сих пір господарські суди керуються роз'ясненнями, викладеними у постанові Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2008 року № 13 «Про практику розгляду судами корпоративних спорів». Ці роз'яснення займають центральне місце в системі узагальнення судової практики та приведення її до єдиних засад під час розгляду корпоративних спорів.
Однак, на жаль, не завжди навіть відносно нескладні норми, щодо яких начебто не повинно бути сумнівів, судом застосовуються правильно. Зазначеною вище постановою № 13, наприклад, встановлено: «згідно зі статтями 41, 60 Закону про господарські товариства загальні збори визнаються правомочними, якщо в них беруть участь акціонери (учасники), що мають відповідно до статуту товариства більш як 60 % голосів. У зв'язку з цим положення установчих документів товариства, які встановлюють інші правила щодо визначення кворуму, є такими, що суперечать закону і не підлягають застосуванню. Відсутність кворуму на загальних зборах є безумовною підставою для визнання в судовому порядку прийнятих загальними зборами рішень недійсними». Незважаючи на це, навіть у 2012 році Верховному Суду України у постанові від 16 жовтня у справі № 3-46гс12 доводилось знову підтверджувати, що інший кворум не може бути передбачений у статуті і положення статуту, які встановлюють інше правило, ніж Закон України «Про господарські товариства», щодо визначення кворуму, є такими, що суперечать закону.
У цілому огляд судової статистики у справах щодо визнання недійсними рішень загальних зборів (учасників) господарських товариств підтверджує відносно незначну кількість таких справ. У 2013 році господарськими судами першої інстанції було розглянуто 494 справи, у той же час апеляційними господарськими судами – всього 338 справ цієї категорії. З цих справ господарські суди першої інстанції задовольняли позов (у тому числі частково) в 210 справах (42 % від загальної кількості розглянутих справ); апеляційні господарські суди у 273 випадках (81 %) підтримали рішення господарських судів першої інстанції. Простежити динаміку розгляду справ за попередніми роками важко, оскільки немає доступної інформації щодо цієї категорії справ через іншу систему обліку. Якщо порівнювати із загальною кількістю справ, які розглядалися господарськими судами в 2013 році, то справи цієї категорії становлять 0,4 % (господарські суди першої інстанції) та 1,3 % (апеляційні господарські суди).
Вказані статистичні дані можуть свідчити про різне: невисокий рівень конфліктності корпоративного середовища в країні, чи намагання сторін конфлікту застосовувати позасудові заходи врегулювання у зв'язку із недовірою до судової влади, чи поширеність практики середнього і великого бізнесу щодо створення холдингових компаній в іноземних юрисдикціях та переведення питань вирішення корпоративних конфліктів за кордон тощо. Однак стверджувати щось напевно та робити однозначні висновки навряд чи можливо. У будь-якому випадку все це точно не свідчить про надзвичайну досконалість правового регулювання в цій сфері, коли сторони заздалегідь розуміють марність сподівань отримати зиск від порушень.
Це загальна картина. Що ж стосується окремих судових рішень, то ось деякі з них. Київський апеляційний господарський суд, розглянувши матеріали справи про визнання недійсним рішення загальних зборів про виключення учасника з товариства з обмеженою відповідальністю, не підтримав рішення суду першої інстанції, яким було частково задоволено позов. Суд першої інстанції встановив, що учасник, якого було виключено з товариства, продав свою частку на момент оскаржуваного рішення. Однак суд апеляційної інстанції зазначив, що продаж частки був здійснений з порушенням переважного права іншого учасника на придбання цієї частки: відсутній опис вкладення у цінний лист, що не дає змоги підтвердити направлення саме повідомлення про намір продати частку, лист направлений не за належною адресою іншого учасника. З іншого боку, позачергові загальні збори, на яких було прийнято оскаржуване рішення, були призначені належним чином, надане обґрунтування підстав для виключення із зазначенням обов'язків, які були порушені.
В іншій справі розглядався спір між учасниками товариства з обмеженою відповідальністю, кожний з яких володів по 50 % статутного капіталу (такий розподіл часток вже створює підґрунтя для паралізування діяльності вищого органу управління за наявності конфлікту учасників). Цей спір стосувався рішення загальних зборів про призначення керівника товариства. Обидва учасники підписали протокол, у якому було зазначено про прийняття рішення про призначення керівника. Однак потім один з учасників заявив, що рішення незаконне, оскільки він не розумів поставлених на розгляд до порядку денного питань. Крім того, позивач вказував на наявність порушень процедури повідомлення про скликання позачергових загальних зборів учасників (зокрема, недотримання 30- денного строку попереднього повідомлення про збори). Щодо нерозуміння учасником питань порядку денного у судів першої та апеляційної інстанцій не виникло сумнівів у необґрунтованості такої позиції.
А стосовно порушення процедур суди застосували базовий підхід, передбачений постановою № 13. Згідно з цим підходом порушення процедури (крім декількох винятків) самі по собі не є безумовними підставами для визнання рішень загальних зборів недійсними. За наявності цих порушень має бути оцінено, наскільки ці порушення могли вплинути на прийняття загальними зборами відповідного рішення. Суд апеляційної інстанції визнав відсутність такого впливу, зазначивши таке: «Оскільки позивач володіє 50 % статутного капіталу Товариства, позиція та результат голосування апелянта [тобто позивача – прим. автора] з віднесених до порядку денного питань має вирішальне значення. Однак протокол загальних зборів чи інші документи не містять жодних заперечень або уточнень до протоколу, відмову у вимозі ознайомитися з необхідними документами, клопотання про відкладення розгляду питань, віднесених до порядку денного, на іншу дату».
Суди першої та апеляційної інстанцій також зазначили, що проведення загальних зборів учасників у неділю не порушує будь-які положення законодавства та не є підставою для визнання оскаржуваного рішення недійсним. В результаті позивачу було відмовлено у задоволенні позову судом першої інстанції, і це судове рішення було підтримано судом апеляційної інстанції.
ВИСНОВОК:
На сьогодні, на жаль, судова практика не в достатній мірі сприяє створенню надійного фундаменту адекватного та однакового правозастосування у сфері корпоративних відносин, зокрема у питання недійсності рішень загальних зборів господарських товариств. А без цього фундаменту бізнесу важко здійснювати управління ризиками та планувати діяльність.
Практики: