Международное регулирование эколого-правовой безопасности космического пространства
Якщо аналізувати чинне міжнародне космічне право, то з
формально-юридичної точки зору екологічні
питання в ньому визначені досить опосередковано. Можемо припустити, що це
обумовлено часом формування та
становлення космічного права як такого (60-70 рр. ХХ ст.), коли екологічні
проблеми не були настільки відчутні
та енвайроменталізм як світовий рух щодо охорони навколишнього природного середовища був на стадії зародження. Серед масиву відносин, що
стали предметом регламентації відповідних міжнародно-правових документів двох
останніх десятиріч, найбільш дотичними до екологічної проблематики є
засміченість космічного простору [1, ст. ІХ] та використання космічних об’єктів
з ядерними джерелами енергії на борту.
Свідченням особливої уваги до останнього питання світовою спільнотою була прийнята
окрема Резолюція Генеральної Асамблеї ООН 47/20 про «Принципи, що стосуютьсявикористання ядерних джерел енергії у космічному просторі» 1992 р. (Принципи
про використання ядерних джерел) [2]. Зауважимо, що жодне з інших еколого-правових питань Резолюцією Генеральної Асамблеї регламентовано не було. Так, наприклад Керівні настанови з
мінімізації космічного сміття [3] Міжагентського комітету з космічного сміття,
а також аналогічні настанови [4], прийняті в рамках КОСПАР (англ. – Committee
on Space Research, COSPAR), мають лише індикативний характер, що залишає на
розсуд держав доцільність їх застосування. Нещодавно на розгляд Юридичного
підкомітету Комітету ООН з питань мирного використання космічного простору
(англ. – Committee on the Peaceful Uses of Outer Space, COPUOS)
було винесено ще третій варіант настанов [5] з суміжної проблематики, але й він
не отримав закріплення Резолюцією ГА ООН. На додаток до цього, Чеською
делегацією було підготовлено документ, в якому обґрунтовувалася необхідність
винесення окремим пунктом на порядок денний питання перегляду правових аспектів
Керівних настанов з мінімізації космічного сміття Комітету ООН з питань космосу
з
метою трансформації Керівних настанов у низку принципів для
прийняття Генеральною Асамблеєю ООН [6].
Наведена ініціатива отримала значну підтримку багатьох держав-членів, однак
недостатню для досягнення консенсусу, що є
передумовою включення питання до порядку денного. З цього можна зробити висновок,
що нині держави схиляються до більш м’якої регламентації питань, які певним
чином містять ризик обмеження здійснення космічної діяльності у звичному для
них форматі.
З огляду на вищезазначене, дослідження
питання еколого-правової охорони космічного простору в розрізі конкретної статті провадитиметься за двома напрямками.
Спочатку розгляд здійснюватиметься крізь призму проблематики засміченості
космічного простору та планетарного захисту, що, у другій частині, буде доповнене
аналізом достатності правової регламентації використання ядерних джерел енергії
у космічному просторі з точки зору засад безпеки.
Космічне сміття та
планетарний захист
Вперше актуальність питання
засміченості космічного простору було визнано міжнародною спільнотою у 1999 р.
в рамках Комітету ООН з космосу. Найбільш релевантною до проблематики космічного
сміття структурою станом на сьогодні є Міжагентський комітет з космічного
сміття (англ. – Inter-Agency Space Debris Coordination Committee, IADC), який
покликаний координувати діяльність держав, пов’язану з засміченістю космічного
простору об’єктами антропогенного та природного походження. Комітет на
регулярній основі розглядає стан справ щодо співробітництва, з особливим акцентом
на прогресі, який був досягнутий у визначенні альтернатив мінімізації
засміченості. Важливим є те, що Керівні
настанови з мінімізації космічного сміття 2007 р. розроблені
з урахуванням напрацювань космічних агентств та інших організацій, що були доступні
на час ініціювання проекту документу. У вступі до Керівних настанов значиться,
що вжиття дій з мінімізації космічної засміченості є виваженим та необхідним кроком для збереження космічного середовища для наступних
поколінь. Як наслідок було погоджено базові принципи, покладені в основу Керівних
настанов (попередження розпадів на орбіті та орбітальних зіткнень, переведення
космічного апарату та орбітальних ступенів, які завершили космічну місію, з
корисних густо заповнених орбітальних регіонів, а також обмеження кількості
об’єктів, відокремлених в результаті нормальних операцій). Застосування цих
Керівних настанов в силу правової природи документу є бажаним, але не обов’язковим при визначенні власних стандартів агентств,
які застосовуватимуться на етапі затвердження
вимог до космічних операцій проектованих космічних апаратів та орбітальних
ступенів. Доцільно відзначити, що в
рамках Настанов деяким регіонам у космічному просторі надається спеціальний статус «охоронюваних регіонів» (низька орбіта Землі, 2000 км від
поверхні Землі, та геосинхронний регіон). Як заходи, що здатні сприяти мінімізації космічної засміченості,
розглядаються, зокрема, пасивація, деорбітація
(виведення космічного апарату чи орбітальної ступені з орбіти до атмосфери
Землі з метою унеможливлення
загрози, яку певний космічний об’єкт становить щодо
інших аналогічних об’єктів) та реорбітація
(цілеспрямована зміна орбіти космічного апарату чи орбітальної ступені).
Рекомендується, щоб для кожної програми чи проекту був
розроблений виважений План з мінімізації космічного сміття.
Аналогічні до вищезазначених Настанов Керівні
настанови з мінімізації космічного сміття Комітету ООН з питань космосу 2010 р.
є результатом багаторічної роботи Комітету. Формат висвітленняпроблемних
питань та проставлені акценти обумовлені різницею у цілях та структурному
складіМіжагентського комітету з космічного сміття та зазначеного
Комітету ООН з питань космосу (де першийзабезпечує представництво
технічних експертів заінтересованих космічних організацій, а другий –уповноважених
делегатів держав-членів ООН, не всі з яких наділені статусом «космічних»).
Зазначається,що держави-члени та міжнародні організації мають вживати
добровільних заходів засобом національних чи внутрішніх механізмів для
забезпечення імплементації даних Настанов щодо мінімізації космічного сміття. Вони
застосовуються до планування місій, експлуатації нещодавно проектованих
космічних апаратів чи орбітальних
ступенів, та за можливості, – до існуючих об’єктів. Структурно документ нараховує
7 керівних правил: 1) обмеження сміття, вивільненого під час нормальних
операцій; 2) мінімізація потенційних розпадів на стадії експлуатації; 3)
обмеження можливості аварійних колізій на орбіті; 4) уникнення
цілеспрямованого
руйнування та інших шкідливих дій; 5) мінімізація потенційних розпадів після завершення
експлуатації внаслідок залишкової енергії; 6) обмеження довготривалої
присутності космічного апарату та орбітальних ступенів ракети-носія у регіоні
низької орбіти Землі після завершення їх місії; 7) обмеження довготривалої
інтерференції космічного апарату та орбітальних ступенів ракети-носія з регіоном
геосинхронної орбіти Землі після завершення їх місії. Будучи переважно
політичним документом, аніж
технічним керівництвом, дані Настанови у розділі 6 містять пряму відсилочну
норму до Настанов Міжагентського
комітету, а саме: «держави – члени, а також міжнародні організації запрошуються
робити посилання
на останню редакцію Керівних настанов з мінімізації космічного сміття Міжагентського
комітету та інших пов’язаних документів, які розміщені на веб-сайті
Міжагентського комітету … для більш глибокої описовості та рекомендацій
стосовно заходів з мінімізації космічного сміття» [5]. З цього можна констатувати,
що незважаючи на співіснування аналогічних за назвою міжнародних документів, Міжагентські
настанови все ж залишаються невід’ємною та інтегральною складовою
політико-правових
рамок
убезпечення космічного простору від проблем засміченості.
Інші Керівні настанови та рекомендації,
що спрямовані на уникнення забруднення (в даному контексті – біологічного)
Місяця, інших небесних тіл та Землі були розроблені під егідою міжнародної неурядової
науково-дослідної організації КОСПАР [4] та відомі під загальною назвою Політикапланетарного захисту 2002 р. з наступними змінами (англ. – Planetary
Protection Policy). Ця організація представляє собою міждисциплінарний Комітет
Міжнародної ради з питань науки, до складу якої входять як національні наукові
інституції, так і міжнародні наукові об’єднання. Відповідна спрямованість
організації, свідчить
про значне наукове підґрунтя зазначених Настанов, що може розглядатися як
перевага, так і певний недолік.
Останнє можна пояснити тим, що незважаючи на важливість наукових обґрунтувань,
які є фундаментом будь-якого правового документу, Настанови не відповідатимуть
практични вимогам активних суб’єктів космічної діяльності без належного
врахування емпіричної складової. До останнього ж часу, як відомо, дослідження
та використання космічного простору здійснювалися головним чином державами, які
зазвичай делегували функцію з провадження космічної політики спеціально
створеним органам державної влади – космічним агентствам (організаціям).
Відповідно можна припустити, що космічні агентства радше застосовуватимуть
Настанови, розроблені з урахуванням їх напрацювань, аніж ті, що є результатом
міркувань наукової спільноти. Однак, зважаючи на те, що ці Настанови деякі
агентства застосовують
в якості орієнтира в процесі розроблення власних стандартів, то їх огляд
заслуговує на увагу. Цікавим
видається той факт, що в структурі КОСПАР виокремлено спеціальну групу,
основним завданням якої
є аналіз потенційно шкідливої для навколишнього середовища діяльності у космосі
(англ. – Panel on Potentially
Environmentally Detrimental Activities in Space, PEDAS). Класичними прикладами
питань, що віднесені до сфери відання групи, є орбітальне космічне сміття,
вивільнення хімічних речовин в атмосферу Землі при пусках ракет-носіїв,
порушення середовища Місяця у зв’язку з космічними операціями за участі людини
тощо.
Вважається, що сформульовані Настанови
розроблені на виконання приписів ст. ІХ Договору про принципи діяльності держав
з дослідження та використання космічного простору, включаючи Місяць та інші
небесні тіла (Договір про космос), в яких поняття «відповідних заходів», що
спрямовуються на уникнення шкідливого забруднення Місяця та інших небесних тіл,
а також негативних змін навколоземного простору, залишається невизначеним,
офіційне ж загальноприйняте його тлумачення наразі відсутнє. Зважаючи на свій
рекомендаційний характер, Настанови не наділені зобов’язальною правовою
природою;
крім
того, у зв’язку з відсутністю окремих opinio juris із зазначеного
питання, їх не можна класифікувати і як частину звичаєвого міжнародного права.
Незважаючи на це, Настанови все ж претендують на встановлення «обов’язкових
для виконання правил – вимог» з огляду на формулювання
ряду приписів у досить імперативній
формі. У додатку до Політики містяться Керівні настанови з імплементації та
специфікація вимог до індивідуально-визначених цільових категорій осіб (англ. –
Implementation Guidelines and Category Specifications for Individual Target
Bodies), яким властивий аналогічний спосіб викладення. Однак, як вже зазначалося
вище, для переміщення даних положень у площину зобов’язальних
правил, цього недостатньо.
Тематичні положення знайшли відображення
у підході Європейського співробітництва з космічної стандартизації (англ. –
European Cooperation for Space Standardization, ECSS) [7], що по суті є
нормативною
системою,
спільно розробленою європейськими космічними агентствами та компаніями.
Основною метою цих
стандартів є забезпечення уніфікованого підходу до правил та процедур, що
застосовуються не лише Європейським
космічним агентством та її державами – членами, а й іншими організаціями
держав, що не є членами
ЄКА, однак залучаються до європейських космічних програм та проектів.
Використовуючи розроблені рекомендації, що підлягають застосуванню при
Європейському співробітництві з космічної стандартизації, як відправну точку,
більшість космічних організацій виробили власні імплементацій ні стандарти для
керівництва при реалізації проектів. Незважаючи на особливості внутрішньої
культури організацій,
їх традиції роботи над космічними проектами та усталену звичаєву практику кожної
з них, суть стандартів
залишається ідейно єдиною.
Використання ядерних джерел енергії
Отримання ядерної енергії та вихід в
космічний простір стали одними з найважливіших досягнень людства у минулому
сторіччі; їх поєднання мало наслідком використання на борту космічних об’єктів ядерних
джерел енергії. Переваги ядерних джерел детально відзначаються навіть у
юридичній літературі. Зауважується, що це джерело енергії є найбільш
перспективним та ефективним для забезпечення довготривалих космічних польотів.
Такі операції, як корекція орбіти супутника, його орієнтація у просторі, робота
наукової апаратури, передача інформації на Землю, вимагає надійного, компактного
та достатньо потужного джерела енергії. Цими якостями у повному обсязі наділені
ядерні енергоустановки [8, с. 146]. Поряд з
переліченими перевагами, використання ядерних установок на борту космічного
апарату не є безпечним.
Відповідні енергоустановки вимагають вжиття особливих
заходів безпеки, зокрема беручи до уваги той факт,
що аваріям за їх участі властиві специфічні характер та наслідки. Не підпадаючи
в правовому контексті під категорію «зброї масового знищення», ядерні джерела
енергії в частині можливого засмічення космічного простору та небесних тіл
мають зв’язок із приписом ст. ІХ Договору про космос, відповідно
до якого держави – учасниці повинні уникати шкідливого засмічення небесних
тіл [1].
Зазначимо, що Договір про космос та інші
універсальні положення з питань космічного простору розроблялися
в той час, коли ядерні джерела енергії в космосі використовувалися лише
експериментально, та
в силу цього в зазначених міжнародно-правових документах не знайшли належного
вирішення проблеми, що
пов’язані з застосуванням ядерних енергоустановок на борту космічних об’єктів
[8, с. 148].
З огляду на це у 1980 році на порядок денний Юридичного підкомітету Комітету
ООН з космосу було винесено питання «Огляд існуючих норм міжнародного права, що
мають відношення до космічної діяльності, з метою визначення доцільності їх
доповнення положеннями, що стосуються використання ядерних джерел енергії в космосі».
Наступного року це ж питання в рамках порядку денного було перейменовано на
«Розгляд можливості
доповнення норм міжнародного права, що стосуються використання ядерних джерел
енергії в космічному
просторі», для детального опрацювання якого було створено робочу групу. В
результаті лише у 1992
році правовий масив космічного права було доповнено Принципами про використання
ядерних джерел.
Цікаво відзначити, що вже у преамбулі до
даних Принципів визначено, що таке використання має ґрунтуватися на сумлінній
оцінці безпеки, враховуючи аналіз ризику, з акцентом на його мінімізацію. Одним
із керівних принципів у підході до раціональності та доцільності застосування
ядерних джерел енергії в контексті здійснення космічної діяльності є принцип,
відповідно до якого для зведення до мінімуму кількості радіоактивного матеріалу
в космосі та пов’язаних з ним ризиків використання ядерних джерел енергії
обмежується тими космічними польотами, які не можуть здійснюватися у розумний
спосіб з використанням неядерних джерел енергії. Важливим також є те, що
більшість вимог щодо ризику радіоактивного забруднення
розглядається крізь призму не лише передбачуваних нормальних обставин, а і можливих
аварійних ситуацій. Вперше в космічному праві вводиться поняття «попередньої та
всезагальної оцінки
безпеки». Вимагається, що така оцінка має бути здійснена до моменту запуску та
повинна поширюватися на всі відповідні етапи польоту, стосуватися всіх задіяних
систем, враховуючи засоби запуску, космічну платформу, ядерне джерело енергії
та його апаратуру, а також системи управління між Землею та космосом.
Результати оцінки безпеки, а також за можливості зазначення приблизного
строку, впродовж
якого передбачається здійснити запуск, завчасно публікуються, та Генеральний
секретар ООН інформується
про те, яким чином держави можуть оперативно отримати такі результати.
Незважаючи на досить
вузьке фокусування предмету, в правовій площині цього зводу принципів, питання
використання ядерних
джерел розглядається без відриву від проблеми засміченості космічного простору.
Першочерговою сферою уваги Рамок ООН
з забезпечення безпечного використання ядерних джерел енергії в космічному
просторі 2009 р. (Рамки) [9] є захист людей та навколишнього середовища
біосфериЗемлі від потенційних ризиків, пов’язаних із відповідними
запусками, експлуатацією та завершальноюфазою функціонування космічних
об’єктів з ядерними джерелами енергії. Прийняття Рамок мало за мету не лише
надати міжнародній спільноті впевненість у тому, що запуск та використання
ядерних джерел енергії укосмічному просторі буде здійснюватися
безпечним способом, але й зможе сприяти розвиткудвостороннього та
багатостороннього співробітництва у провадженні космічних місій з їх
використанням. Воснову документу закладено ідею забезпечення технічного
керівництва щодо конкретних аспектів, які єнаслідком специфічних
характеристик космічних об’єктів з ядерними джерелами енергії у порівнянні ззастосуванням цих самих джерел в наземних умовах. Вимоги до запуску та
функціонування апаратів вкосмосі накладають обмеження відносно
габаритів і ваги та інші пов’язані з космічним середовищем ліміти,які
не існують для багатьох наземних ядерних установок. Для деяких проектів необхідно,
щоб космічніядерні джерела енергії функціонували автономно на великій
відстані від Землі та у специфічних умовах.Внаслідок невдалого запуску
та непередбачуваного повернення в атмосферу можливе настання аварійнихситуацій,
за яких ядерне джерело енергії ризикує потрапити під вплив екстремальних фізичних
умов.Вимоги, що ставляться до окремих космічних місій, визначають
необхідність застосування унікальних таіндивідуальних для кожної місії
проектних рішень відносно космічних ядерних джерел енергії, космічнихапаратів,
систем запуску та польотних операцій. З огляду на це підкреслюється, що
забезпечення безпекизавжди повинно бути невід’ємним елементом
проектування та застосування космічних ядерних джереленергії. Зважаючи
ж на той факт, що на стан ядерної безпеки можуть впливати всі елементи технології,питання убезпечення слід вирішувати в контексті всієї технології
застосування космічних ядерних джереленергії, яка враховує власне
джерела енергії, космічний апарат, систему запуску, проект місії та правилапольоту.
Вже у передмові до документу прямо
зазначається, що рекомендаційні Рамки спрямовані для
застосування
в якості керівництва для національних цілей. Закладаючи модель поведінки, що є
результатом міжнародного
консенсусу, керівництво не є юридично зобов’язуючим відповідно до засад
міжнародного права.
Функціонально документ є своєрідним каркасом для розроблення національних та
міжнародних міжурядових рамок з забезпечення безпеки, дозволяє глибоко
адаптувати такі рамки до конкретних видів застосування космічних ядерних джерел
енергії та організаційних структур. Вартим уваги є підхід до формату
викладення зазначених рекомендацій, в основу якого покладений розподіл за
цільовою спрямованістю
окремих категорій суб’єктів. Зазначається, що рекомендації, орієнтовані на досягнення
фундаментальної мети забезпечення безпеки, поділяються на три категорії:
рекомендації урядам стосуються урядів та відповідних міжнародних міжурядових
організацій, які надають дозвіл, ухвалюють чи здійснюють космічні місії з
ядерними джерелами енергії; рекомендації керівництву поширюються на керівний
склад організацій, що провадять космічні місії з залученням відповідних джерел
енергії; нарешті, рекомендації
технічного
характеру мають відношення до проектування, розробки та етапів космічних місій
з використанням
таких джерел.
Підсумовуючи вищевикладене, вважаємо за
доцільне зазначити наступне. Норми, що регулюють міжнародні екологічні
відносини в процесі дослідження та використання космічного простору, на наш погляд,
сьогодні формують спеціальну підгалузь міжнародного права навколишнього
середовища [10, с. 275]. Фундаментальні принципи дослідження та використання
космічного простору, закріплені у Декларації
правових принципів діяльності держав з дослідження та використання космічного
простору 1963
р. [11] та у Договорі про космос, наразі становлять частину звичаєвого
міжнародного права і як наслідок
накладають зобов’язання навіть на ті держави, які не оформили свою участь в
Договорі про космос. Спеціальними
регулятивними інструментами виступають рамкові документи рекомендаційного
характеру, що
в світлі окресленої проблематики найбільш повно враховують
багатоаспектність суті питання.
Список
використаних джерел:
1.
Договір про принципи діяльності держав по дослідженню і використанню космічного
простору, включаючи
Місяць та інші небесні тіла, від 1967 року [Електронний ресурс]. – Режим
доступу: http://zakon.nau.ua/doc/?code=995_480.
2.
Резолюція Генеральної Асамблеї ООН 47/68 «Принципи, що стосуються використання
ядерних джерел
енергії у космічному просторі», від 14.12.1992 [Електронний ресурс]. – Режим
доступу: http://www.unoosa.org/oosa/en/SpaceLaw/gares/html/gares_47_0068.html.
3.
Керівні настанови з мінімізації космічного сміття Міжагентського комітету з
космічного сміття, від 2007 року [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.iadc-online.org/index.cgi?item=docs_pub.
4.
Політика планетарного захисту (COSPAR), від 2002 року [Електронний ресурс]. –
Режим доступу: http://cosparhq.cnes.fr/Scistr/Pppolicy.htm.
5.
Керівні настанови з мінімізації космічного сміття Комітету ООН з питань мирного
використання космічного
простору, від 2010 року [Електронний ресурс]. – Режим доступу:
6.
Working paper submitted by the Czech Republic. Review of the legal aspects of
the Space Debris
Mitigation
Guidelines of the Committee on the Peaceful Uses of Outer Space, with a view to
transforming the Guidelines into a set of principles to be adopted by
the General Assembly, A/AC.105/C.2/L.283 [Електронний ресурс].
– Режим доступу: http://unoosa.org/pdf/limited/c2/AC105_C2_L283E.pdf.
7.
Європейське співробітництво з космічної стандартизації [Електронний ресурс]. –
Режим доступу: http://www.ecss.nl/.
8.
Пирадов А.С. Международное космическое право / А.С. Пирадов. – М. :
Международные
отношения,
1985. – 208 с.
9.
Safety Framework for Nuclear Power Source Applications in Outer Space
[Електронний ресурс]. – Режим доступу:
http://www.unoosa.org/pdf/reports/ac105/AC105_934E.pdf.
10.
Francis Lyall, Paul B. Larsen Space Law: A Treatise. – Ashgate Publishing
Company, 2009. – 596 с.
11.
Декларація правових принципів діяльності держав з дослідження та використання
космічного простору,
від 1963 року [Електронний ресурс]. – Режим доступу:
http://zakon.rada.gov.ua/cgibin/
Международное регулирование эколого-правовой безопасности космического пространства
Якщо аналізувати чинне міжнародне космічне право, то з формально-юридичної точки зору екологічні питання в ньому визначені досить опосередковано. Можемо припустити, що це обумовлено часом формування та становлення космічного права як такого (60-70 рр. ХХ ст.), коли екологічні проблеми не були настільки відчутні та енвайроменталізм як світовий рух щодо охорони навколишнього природного середовища був на стадії зародження. Серед масиву відносин, що стали предметом регламентації відповідних міжнародно-правових документів двох останніх десятиріч, найбільш дотичними до екологічної проблематики є засміченість космічного простору [1, ст. ІХ] та використання космічних об’єктів з ядерними джерелами енергії на борту. Свідченням особливої уваги до останнього питання світовою спільнотою була прийнята окрема Резолюція Генеральної Асамблеї ООН 47/20 про «Принципи, що стосуються використання ядерних джерел енергії у космічному просторі» 1992 р. (Принципи про використання ядерних джерел) [2]. Зауважимо, що жодне з інших еколого-правових питань Резолюцією Генеральної Асамблеї регламентовано не було. Так, наприклад Керівні настанови з мінімізації космічного сміття [3] Міжагентського комітету з космічного сміття, а також аналогічні настанови [4], прийняті в рамках КОСПАР (англ. – Committee on Space Research, COSPAR), мають лише індикативний характер, що залишає на розсуд держав доцільність їх застосування. Нещодавно на розгляд Юридичного підкомітету Комітету ООН з питань мирного використання космічного простору (англ. – Committee on the Peaceful Uses of Outer Space, COPUOS) було винесено ще третій варіант настанов [5] з суміжної проблематики, але й він не отримав закріплення Резолюцією ГА ООН. На додаток до цього, Чеською делегацією було підготовлено документ, в якому обґрунтовувалася необхідність винесення окремим пунктом на порядок денний питання перегляду правових аспектів Керівних настанов з мінімізації космічного сміття Комітету ООН з питань космосу з
метою трансформації Керівних настанов у низку принципів для прийняття Генеральною Асамблеєю ООН [6]. Наведена ініціатива отримала значну підтримку багатьох держав-членів, однак недостатню для досягнення консенсусу, що є передумовою включення питання до порядку денного. З цього можна зробити висновок, що нині держави схиляються до більш м’якої регламентації питань, які певним чином містять ризик обмеження здійснення космічної діяльності у звичному для них форматі.
З огляду на вищезазначене, дослідження питання еколого-правової охорони космічного простору в розрізі конкретної статті провадитиметься за двома напрямками. Спочатку розгляд здійснюватиметься крізь призму проблематики засміченості космічного простору та планетарного захисту, що, у другій частині, буде доповнене аналізом достатності правової регламентації використання ядерних джерел енергії у космічному просторі з точки зору засад безпеки.
Космічне сміття та планетарний захист
Вперше актуальність питання засміченості космічного простору було визнано міжнародною спільнотою у 1999 р. в рамках Комітету ООН з космосу. Найбільш релевантною до проблематики космічного сміття структурою станом на сьогодні є Міжагентський комітет з космічного сміття (англ. – Inter-Agency Space Debris Coordination Committee, IADC), який покликаний координувати діяльність держав, пов’язану з засміченістю космічного простору об’єктами антропогенного та природного походження. Комітет на регулярній основі розглядає стан справ щодо співробітництва, з особливим акцентом на прогресі, який був досягнутий у визначенні альтернатив мінімізації засміченості. Важливим є те, що Керівні
настанови з мінімізації космічного сміття 2007 р. розроблені з урахуванням напрацювань космічних агентств та інших організацій, що були доступні на час ініціювання проекту документу. У вступі до Керівних настанов значиться, що вжиття дій з мінімізації космічної засміченості є виваженим та необхідним кроком для збереження космічного середовища для наступних поколінь. Як наслідок було погоджено базові принципи, покладені в основу Керівних настанов (попередження розпадів на орбіті та орбітальних зіткнень, переведення космічного апарату та орбітальних ступенів, які завершили космічну місію, з корисних густо заповнених орбітальних регіонів, а також обмеження кількості об’єктів, відокремлених в результаті нормальних операцій). Застосування цих Керівних настанов в силу правової природи документу є бажаним, але не обов’язковим при визначенні власних стандартів агентств, які застосовуватимуться на етапі затвердження вимог до космічних операцій проектованих космічних апаратів та орбітальних ступенів. Доцільно відзначити, що в рамках Настанов деяким регіонам у космічному просторі надається спеціальний статус «охоронюваних регіонів» (низька орбіта Землі, 2000 км від поверхні Землі, та геосинхронний регіон). Як заходи, що здатні сприяти мінімізації космічної засміченості, розглядаються, зокрема, пасивація, деорбітація (виведення космічного апарату чи орбітальної ступені з орбіти до атмосфери Землі з метою унеможливлення загрози, яку певний космічний об’єкт становить щодо інших аналогічних об’єктів) та реорбітація (цілеспрямована зміна орбіти космічного апарату чи орбітальної ступені). Рекомендується, щоб для кожної програми чи проекту був розроблений виважений План з мінімізації космічного сміття.
Аналогічні до вищезазначених Настанов Керівні настанови з мінімізації космічного сміття Комітету ООН з питань космосу 2010 р. є результатом багаторічної роботи Комітету. Формат висвітлення проблемних питань та проставлені акценти обумовлені різницею у цілях та структурному складі Міжагентського комітету з космічного сміття та зазначеного Комітету ООН з питань космосу (де перший забезпечує представництво технічних експертів заінтересованих космічних організацій, а другий – уповноважених делегатів держав-членів ООН, не всі з яких наділені статусом «космічних»). Зазначається, що держави-члени та міжнародні організації мають вживати добровільних заходів засобом національних чи внутрішніх механізмів для забезпечення імплементації даних Настанов щодо мінімізації космічного сміття. Вони застосовуються до планування місій, експлуатації нещодавно проектованих космічних апаратів чи орбітальних ступенів, та за можливості, – до існуючих об’єктів. Структурно документ нараховує 7 керівних правил: 1) обмеження сміття, вивільненого під час нормальних операцій; 2) мінімізація потенційних розпадів на стадії експлуатації; 3) обмеження можливості аварійних колізій на орбіті; 4) уникнення
цілеспрямованого руйнування та інших шкідливих дій; 5) мінімізація потенційних розпадів після завершення експлуатації внаслідок залишкової енергії; 6) обмеження довготривалої присутності космічного апарату та орбітальних ступенів ракети-носія у регіоні низької орбіти Землі після завершення їх місії; 7) обмеження довготривалої інтерференції космічного апарату та орбітальних ступенів ракети-носія з регіоном геосинхронної орбіти Землі після завершення їх місії. Будучи переважно політичним документом, аніж технічним керівництвом, дані Настанови у розділі 6 містять пряму відсилочну норму до Настанов Міжагентського комітету, а саме: «держави – члени, а також міжнародні організації запрошуються робити посилання на останню редакцію Керівних настанов з мінімізації космічного сміття Міжагентського комітету та інших пов’язаних документів, які розміщені на веб-сайті Міжагентського комітету … для більш глибокої описовості та рекомендацій стосовно заходів з мінімізації космічного сміття» [5]. З цього можна констатувати, що незважаючи на співіснування аналогічних за назвою міжнародних документів, Міжагентські настанови все ж залишаються невід’ємною та інтегральною складовою політико-правових
рамок убезпечення космічного простору від проблем засміченості.
Інші Керівні настанови та рекомендації, що спрямовані на уникнення забруднення (в даному контексті – біологічного) Місяця, інших небесних тіл та Землі були розроблені під егідою міжнародної неурядової науково-дослідної організації КОСПАР [4] та відомі під загальною назвою Політика планетарного захисту 2002 р. з наступними змінами (англ. – Planetary Protection Policy). Ця організація представляє собою міждисциплінарний Комітет Міжнародної ради з питань науки, до складу якої входять як національні наукові інституції, так і міжнародні наукові об’єднання. Відповідна спрямованість організації, свідчить про значне наукове підґрунтя зазначених Настанов, що може розглядатися як перевага, так і певний недолік. Останнє можна пояснити тим, що незважаючи на важливість наукових обґрунтувань, які є фундаментом будь-якого правового документу, Настанови не відповідатимуть практични вимогам активних суб’єктів космічної діяльності без належного врахування емпіричної складової. До останнього ж часу, як відомо, дослідження та використання космічного простору здійснювалися головним чином державами, які зазвичай делегували функцію з провадження космічної політики спеціально створеним органам державної влади – космічним агентствам (організаціям). Відповідно можна припустити, що космічні агентства радше застосовуватимуть Настанови, розроблені з урахуванням їх напрацювань, аніж ті, що є результатом міркувань наукової спільноти. Однак, зважаючи на те, що ці Настанови деякі агентства застосовують в якості орієнтира в процесі розроблення власних стандартів, то їх огляд заслуговує на увагу. Цікавим видається той факт, що в структурі КОСПАР виокремлено спеціальну групу, основним завданням якої є аналіз потенційно шкідливої для навколишнього середовища діяльності у космосі (англ. – Panel on Potentially Environmentally Detrimental Activities in Space, PEDAS). Класичними прикладами питань, що віднесені до сфери відання групи, є орбітальне космічне сміття, вивільнення хімічних речовин в атмосферу Землі при пусках ракет-носіїв, порушення середовища Місяця у зв’язку з космічними операціями за участі людини тощо.
Вважається, що сформульовані Настанови розроблені на виконання приписів ст. ІХ Договору про принципи діяльності держав з дослідження та використання космічного простору, включаючи Місяць та інші небесні тіла (Договір про космос), в яких поняття «відповідних заходів», що спрямовуються на уникнення шкідливого забруднення Місяця та інших небесних тіл, а також негативних змін навколоземного простору, залишається невизначеним, офіційне ж загальноприйняте його тлумачення наразі відсутнє. Зважаючи на свій рекомендаційний характер, Настанови не наділені зобов’язальною правовою природою;
крім того, у зв’язку з відсутністю окремих opinio juris із зазначеного питання, їх не можна класифікувати і як частину звичаєвого міжнародного права. Незважаючи на це, Настанови все ж претендують на встановлення «обов’язкових для виконання правил – вимог» з огляду на формулювання ряду приписів у досить імперативній формі. У додатку до Політики містяться Керівні настанови з імплементації та специфікація вимог до індивідуально-визначених цільових категорій осіб (англ. – Implementation Guidelines and Category Specifications for Individual Target Bodies), яким властивий аналогічний спосіб викладення. Однак, як вже зазначалося вище, для переміщення даних положень у площину зобов’язальних правил, цього недостатньо.
Тематичні положення знайшли відображення у підході Європейського співробітництва з космічної стандартизації (англ. – European Cooperation for Space Standardization, ECSS) [7], що по суті є нормативною
системою, спільно розробленою європейськими космічними агентствами та компаніями. Основною метою цих стандартів є забезпечення уніфікованого підходу до правил та процедур, що застосовуються не лише Європейським космічним агентством та її державами – членами, а й іншими організаціями держав, що не є членами ЄКА, однак залучаються до європейських космічних програм та проектів. Використовуючи розроблені рекомендації, що підлягають застосуванню при Європейському співробітництві з космічної стандартизації, як відправну точку, більшість космічних організацій виробили власні імплементацій ні стандарти для керівництва при реалізації проектів. Незважаючи на особливості внутрішньої культури організацій, їх традиції роботи над космічними проектами та усталену звичаєву практику кожної з них, суть стандартів залишається ідейно єдиною.
Використання ядерних джерел енергії
Отримання ядерної енергії та вихід в космічний простір стали одними з найважливіших досягнень людства у минулому сторіччі; їх поєднання мало наслідком використання на борту космічних об’єктів ядерних джерел енергії. Переваги ядерних джерел детально відзначаються навіть у юридичній літературі. Зауважується, що це джерело енергії є найбільш перспективним та ефективним для забезпечення довготривалих космічних польотів. Такі операції, як корекція орбіти супутника, його орієнтація у просторі, робота наукової апаратури, передача інформації на Землю, вимагає надійного, компактного та достатньо потужного джерела енергії. Цими якостями у повному обсязі наділені ядерні енергоустановки [8, с. 146]. Поряд з переліченими перевагами, використання ядерних установок на борту космічного апарату не є безпечним. Відповідні енергоустановки вимагають вжиття особливих заходів безпеки, зокрема беручи до уваги той факт, що аваріям за їх участі властиві специфічні характер та наслідки. Не підпадаючи в правовому контексті під категорію «зброї масового знищення», ядерні джерела енергії в частині можливого засмічення космічного простору та небесних тіл мають зв’язок із приписом ст. ІХ Договору про космос, відповідно до якого держави – учасниці повинні уникати шкідливого засмічення небесних тіл [1].
Зазначимо, що Договір про космос та інші універсальні положення з питань космічного простору розроблялися в той час, коли ядерні джерела енергії в космосі використовувалися лише експериментально, та в силу цього в зазначених міжнародно-правових документах не знайшли належного вирішення проблеми, що пов’язані з застосуванням ядерних енергоустановок на борту космічних об’єктів [8, с. 148]. З огляду на це у 1980 році на порядок денний Юридичного підкомітету Комітету ООН з космосу було винесено питання «Огляд існуючих норм міжнародного права, що мають відношення до космічної діяльності, з метою визначення доцільності їх доповнення положеннями, що стосуються використання ядерних джерел енергії в космосі». Наступного року це ж питання в рамках порядку денного було перейменовано на «Розгляд можливості доповнення норм міжнародного права, що стосуються використання ядерних джерел енергії в космічному просторі», для детального опрацювання якого було створено робочу групу. В результаті лише у 1992 році правовий масив космічного права було доповнено Принципами про використання ядерних джерел.
Цікаво відзначити, що вже у преамбулі до даних Принципів визначено, що таке використання має ґрунтуватися на сумлінній оцінці безпеки, враховуючи аналіз ризику, з акцентом на його мінімізацію. Одним із керівних принципів у підході до раціональності та доцільності застосування ядерних джерел енергії в контексті здійснення космічної діяльності є принцип, відповідно до якого для зведення до мінімуму кількості радіоактивного матеріалу в космосі та пов’язаних з ним ризиків використання ядерних джерел енергії обмежується тими космічними польотами, які не можуть здійснюватися у розумний спосіб з використанням неядерних джерел енергії. Важливим також є те, що більшість вимог щодо ризику радіоактивного забруднення розглядається крізь призму не лише передбачуваних нормальних обставин, а і можливих аварійних ситуацій. Вперше в космічному праві вводиться поняття «попередньої та всезагальної оцінки безпеки». Вимагається, що така оцінка має бути здійснена до моменту запуску та повинна поширюватися на всі відповідні етапи польоту, стосуватися всіх задіяних систем, враховуючи засоби запуску, космічну платформу, ядерне джерело енергії та його апаратуру, а також системи управління між Землею та космосом. Результати оцінки безпеки, а також за можливості зазначення приблизного строку, впродовж якого передбачається здійснити запуск, завчасно публікуються, та Генеральний секретар ООН інформується про те, яким чином держави можуть оперативно отримати такі результати. Незважаючи на досить вузьке фокусування предмету, в правовій площині цього зводу принципів, питання використання ядерних джерел розглядається без відриву від проблеми засміченості космічного простору.
Першочерговою сферою уваги Рамок ООН з забезпечення безпечного використання ядерних джерел енергії в космічному просторі 2009 р. (Рамки) [9] є захист людей та навколишнього середовища біосфери Землі від потенційних ризиків, пов’язаних із відповідними запусками, експлуатацією та завершальною фазою функціонування космічних об’єктів з ядерними джерелами енергії. Прийняття Рамок мало за мету не лише надати міжнародній спільноті впевненість у тому, що запуск та використання ядерних джерел енергії у космічному просторі буде здійснюватися безпечним способом, але й зможе сприяти розвитку двостороннього та багатостороннього співробітництва у провадженні космічних місій з їх використанням. В основу документу закладено ідею забезпечення технічного керівництва щодо конкретних аспектів, які є наслідком специфічних характеристик космічних об’єктів з ядерними джерелами енергії у порівнянні з застосуванням цих самих джерел в наземних умовах. Вимоги до запуску та функціонування апаратів в космосі накладають обмеження відносно габаритів і ваги та інші пов’язані з космічним середовищем ліміти, які не існують для багатьох наземних ядерних установок. Для деяких проектів необхідно, щоб космічні ядерні джерела енергії функціонували автономно на великій відстані від Землі та у специфічних умовах. Внаслідок невдалого запуску та непередбачуваного повернення в атмосферу можливе настання аварійних ситуацій, за яких ядерне джерело енергії ризикує потрапити під вплив екстремальних фізичних умов. Вимоги, що ставляться до окремих космічних місій, визначають необхідність застосування унікальних та індивідуальних для кожної місії проектних рішень відносно космічних ядерних джерел енергії, космічних апаратів, систем запуску та польотних операцій. З огляду на це підкреслюється, що забезпечення безпеки завжди повинно бути невід’ємним елементом проектування та застосування космічних ядерних джерел енергії. Зважаючи ж на той факт, що на стан ядерної безпеки можуть впливати всі елементи технології, питання убезпечення слід вирішувати в контексті всієї технології застосування космічних ядерних джерел енергії, яка враховує власне джерела енергії, космічний апарат, систему запуску, проект місії та правила польоту.
Вже у передмові до документу прямо зазначається, що рекомендаційні Рамки спрямовані для
застосування в якості керівництва для національних цілей. Закладаючи модель поведінки, що є результатом міжнародного консенсусу, керівництво не є юридично зобов’язуючим відповідно до засад міжнародного права. Функціонально документ є своєрідним каркасом для розроблення національних та міжнародних міжурядових рамок з забезпечення безпеки, дозволяє глибоко адаптувати такі рамки до конкретних видів застосування космічних ядерних джерел енергії та організаційних структур. Вартим уваги є підхід до формату викладення зазначених рекомендацій, в основу якого покладений розподіл за цільовою спрямованістю окремих категорій суб’єктів. Зазначається, що рекомендації, орієнтовані на досягнення фундаментальної мети забезпечення безпеки, поділяються на три категорії: рекомендації урядам стосуються урядів та відповідних міжнародних міжурядових організацій, які надають дозвіл, ухвалюють чи здійснюють космічні місії з ядерними джерелами енергії; рекомендації керівництву поширюються на керівний склад організацій, що провадять космічні місії з залученням відповідних джерел енергії; нарешті, рекомендації
технічного характеру мають відношення до проектування, розробки та етапів космічних місій з використанням таких джерел.
Підсумовуючи вищевикладене, вважаємо за доцільне зазначити наступне. Норми, що регулюють міжнародні екологічні відносини в процесі дослідження та використання космічного простору, на наш погляд, сьогодні формують спеціальну підгалузь міжнародного права навколишнього середовища [10, с. 275]. Фундаментальні принципи дослідження та використання космічного простору, закріплені у Декларації правових принципів діяльності держав з дослідження та використання космічного простору 1963 р. [11] та у Договорі про космос, наразі становлять частину звичаєвого міжнародного права і як наслідок накладають зобов’язання навіть на ті держави, які не оформили свою участь в Договорі про космос. Спеціальними регулятивними інструментами виступають рамкові документи рекомендаційного характеру, що в світлі окресленої проблематики найбільш повно враховують багатоаспектність суті питання.
Список використаних джерел:
1. Договір про принципи діяльності держав по дослідженню і використанню космічного простору, включаючи Місяць та інші небесні тіла, від 1967 року [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon.nau.ua/doc/?code=995_480.
2. Резолюція Генеральної Асамблеї ООН 47/68 «Принципи, що стосуються використання ядерних джерел енергії у космічному просторі», від 14.12.1992 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.unoosa.org/oosa/en/SpaceLaw/gares/html/gares_47_0068.html.
3. Керівні настанови з мінімізації космічного сміття Міжагентського комітету з космічного сміття, від 2007 року [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.iadc-online.org/index.cgi?item=docs_pub.
4. Політика планетарного захисту (COSPAR), від 2002 року [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://cosparhq.cnes.fr/Scistr/Pppolicy.htm.
5. Керівні настанови з мінімізації космічного сміття Комітету ООН з питань мирного використання космічного простору, від 2010 року [Електронний ресурс]. – Режим доступу:
http://www.unoosa.org/pdf/publications/st_space_49E.pdf.
6. Working paper submitted by the Czech Republic. Review of the legal aspects of the Space Debris
Mitigation Guidelines of the Committee on the Peaceful Uses of Outer Space, with a view to transforming the Guidelines into a set of principles to be adopted by the General Assembly, A/AC.105/C.2/L.283 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://unoosa.org/pdf/limited/c2/AC105_C2_L283E.pdf.
7. Європейське співробітництво з космічної стандартизації [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.ecss.nl/.
8. Пирадов А.С. Международное космическое право / А.С. Пирадов. – М. : Международные
отношения, 1985. – 208 с.
9. Safety Framework for Nuclear Power Source Applications in Outer Space [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.unoosa.org/pdf/reports/ac105/AC105_934E.pdf.
10. Francis Lyall, Paul B. Larsen Space Law: A Treatise. – Ashgate Publishing Company, 2009. – 596 с.
11. Декларація правових принципів діяльності держав з дослідження та використання космічного простору, від 1963 року [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua/cgibin/
laws/main.cgi?nreg=995_a31.