First Stock Exchange Arbitration Court: Arbitration in the Stock Market
У США та багатьох європейських країнах арбітраж є
найбільш поширеним інструментом розв’язання спорів на ринку цінних паперів. Правилами
Нью-Йоркської фондової біржі (NYSE) ще у 1817 році було дозволено її членам передавати
на розгляд арбітражу спори між собою. У 1872 році біржа поширила юрисдикцію арбітражу
на розгляд спорів між приватними інвесторами та членами біржі. У 1968 році
Національна асоціація дилерів з цінних паперів (NASD) створила власний
арбітражний форум, який до об’єднання NASD і регулівних підрозділів NYSE
розглядав 94 відсотки спорів між інвесторами та професійними учасниками на
фондовому ринку. 1987 рік став вирішальним для утвердження біржового арбітражу
– Верховний суд США рішенням у справі Амерікен Експрес проти Макмахон визнав
чинність арбітражних застережень щодо розгляду майбутніх спорів між інвесторами
і учасниками фондового ринку.
Ситуація в Україні, м’яко кажучи, відрізняється.
Хоча третейське судочинство є знаним механізмом вирішення спорів протягом
досить тривалого часу, в Україні воно набуло поширення тільки після прийняття
спеціального законодавчого акту. Закон України «Про третейські суди» (Закон про
третейські суди), який набув чинності у 2004 році, утвердив ідею недержавного
судочинства в Україні і визначив, що третейські суди можуть бути створені,
зокрема при фондових біржах та саморегулівних організаціях на ринку цінних
паперів.
Зміни у законодавстві, здійснені у 2009 році,
цілком можуть допомогти третейському судочинству посісти свою нішу як
альтернативного механізму вирішення спорів у галузях, де його переваги
набувають особливої ваги, зокрема, на фондовому ринку.
У березні 2009 року парламент України прийняв
Закон «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо діяльності
третейських судів та виконання рішень третейських судів», який набув чинності
31 березня 2009 року і яким були внесені зміни до Закону про третейські суди та
інші закони з метою звузити компетенцію третейських судів. Позбавивши
повноважень розглядати справи, пов’язані з нерухомістю, а також корпоративні
спори, законодавець перекрив шляхи для зловживань, які створювали третейським
судам негативний імідж. Власне кажучи, тепер після внесення цих змін третейські
суди мають шанс стати дійсно справедливим інструментом розв’язання спорів. Адже
третейське судочинство має численні переваги, які роблять його більш
привабливим для інвесторів і професійних учасників ринку цінних паперів, ніж
державне судочинство. Деякі з цих переваг коротко розкриті нижче.
Цілком очевидно, що біржовий третейський суд є у
вищій мірі спеціалізованим у розгляді справ на ринку цінних паперів. Ця
перевага має два важливих аспекти. Перш за все, правила фондового ринку та
поняття, які є звичними для професійного учасника ринку, можуть бути, відверто
кажучи, поза компетенцією суддів державних судів. Якщо склад третейського суду
сформовано з юристів, які є спеціалістами у третейському розгляді, а також з
визнаних учасників ринку, які володіють глибокими знаннями індустрії цінних
паперів, навіть за відсутності у останніх юридичної освіти, такий склад
біржового третейського суду здатен компетентно розглянути справу і винести
кваліфіковане рішення. Для того, щоб неупереджений аналіз практики біржових
арбітражів не втратив цієї неупередженості слід додати, що у США занепокоєні іншим
аспектом цієї «надкваліфікованості». Критики з боку юристів, орієнтованих на
захист інвесторів, зазнає участь у складі третейських судів представників
галузі цінних паперів. Хоча за даними Організації з регулювання фінансової
галузі США (FINRA), утвореної внаслідок злиття NASD і
регулівних підрозділів NYSE у 2007 році, з 6 153 арбітрів, включених до списків,
3 457, тобто більшість є публічними арбітрами, такими, що не пов’язані з
сектором цінних паперів. Більше того, як свідчать статистичні дані, при
вирішенні справ третейськими судами фондового ринку публічним суддям і тим, які
пов’язані з фондовим ринком, все більшою мірою властива одностайність, а
рішення, які ухвалюються за результатом розгляду, у більшості випадків є на
користь інвесторів. Другим важливим аспектом є те, що третейський суд фондової
біржі буде застосовувати правила фондової біржі та інші внутрішні документи,
які державний суд використовуватиме хіба-що як додаткове регулювання, якщо
рішення вже підкріплене актами державних органів.
Третейський розгляд, на відміну від звичайного
судового розгляду, є конфіденційним. Це є доволі важливою справою для учасників
фондового ринку і тих інвесторів, які не прагнуть публічності або не бажають
широкого висвітлення своїх фінансових операцій.
Важливою перевагою фондового
третейського суду є швидкість вирішення справ. Судові процедури можуть тривати
роки. У третейському суді справи вирішуються зазвичай протягом набагато
коротшого часу. Так, досвід біржових арбітражів США
свідчить, що вони на відміну від міжнародного комерційного арбітражу, якому
останнім часом закидають ускладнення процедур і схильність до зростання строків
розгляду справи, утримують тенденцію на спрощення розгляду і, як наслідок,
скорочення часу, необхідного для розв’язання спорів. Заради справедливості та з
метою виправдати подані нижче дані варто зазначити, що американські біржові
арбітражі пройшли у своєму розвитку період становлення, коли в середньому
третейський розгляд тривав два місяці. Згодом мав місце період, коли на перше
місце була висунута необхідність детального дослідження справи, що закономірно
призвело до уповільнення і розтягування процесу у часі. Також і учасники ринку,
які вже «засвоїли» специфіку арбітражу, почали активно використовувати у
необхідних випадках механізми затягування процесу. На сьогодні ж FINRA випрацювала спрощені процедури та
інструменти, які дозволяють третейському суду без шкоди для обґрунтованості
майбутнього рішення обмежити практику затягування сторонами розгляду. У
порівнянні з попереднім роком у 2009 році середній час розгляду справи
скоротився з 13 до 11,5 місяців, при цьому у спрощеній процедурі, яка не
передбачає проведення слухань, цей показник склав 6 місяців у 2009 році проти
6,8 місяців у 2008 році.
Більшість третейських судів не встановлюють
особливих вимог до позовних заяв, як це має місце щодо заяв, що подаються до
судів. Натомість, позовна заява може бути подана у формі листа, що пояснює
обставини та містить позовні вимоги. Регламент третейського суду є доступним
для учасників процесу, а процедурні питання, які можуть виникати на окремих
стадіях розгляду, не мають такої ваги як у державних судах. Іншими словами,
неформалізована природа третейських процедур не має такого загрозливого вигляду
як судовий розгляд.
Витрати третейського процесу, визначені у Законі
про третейські суди, можна умовно поділити на три групи: гонорари третейських
суддів, третейський збір та власне витрати. Хоча третейський збір та гонорари
третейських суддів можуть видатися вищими за судовий збір, застосовний у
державних судах, загальний обсяг витрат на третейський розгляд є істотно
нижчим, ніж за умов розгляду у державному суді.
На завершення варто вказати також на
справедливість та неупередженість третейського суду. Слід наголосити, що
третейські судді повинні застосовувати суворі вимоги щодо розкриття конфлікту
інтересів з метою недопущення шкоди репутації конкретного третейського судді та
суду в цілому. Третейські судді мають усвідомлювати, що вони є «під прицілом»
сторін у значно більшій мірі, ніж судді державних судів.
Підтвердженням того, що третейським
судам призначено заповнити нішу послуг з кваліфікованого розв’язання спорів на
ринку цінних паперів, є, зокрема, статистика зростання кількості справ, які
щорічно передаються на розгляд біржовим арбітражам у США. За даними FINRA, у 2009 році відбулось зростання кількості справ, спрямованих до арбітражу
на 43 відсотки у порівнянні з 2008 роком (з 4 982 до 7 137).
Американські біржові арбітражі
розглядають широке коло справ, серед яких: справи щодо укладення біржових
контрактів; справи щодо зловживань торговців цінними паперами з метою збільшення
розміру комісійних; здійснення операцій особою без належних повноважень; спори
щодо вимог торговців про внесення додаткового грошового покриття, необхідного у
зв’язку з негативними змінами цін; справи про збитки, завдані халатністю торговця
тощо. Варто також відзначити появу окремої категорії спорів, що виникають при
здійсненні онлайн-операцій.
Ідея доцільності
передання на розгляд третейським судам фондової індустрії спорів на цьому ринку
у США утвердилась настільки, що мала наслідком закріплення на рівні актів
саморегулівних організацій фондового ринку обов’язковості третейських
застережень для торговців у їх відносинах з інвесторами. Однак, ця ідея була
поєднана з принципом свободи споживача у виборі способу захисту свого права. Як
споживача тут розглядали інвестора, якого згідно з цим принципом не слід
обмежувати у можливості обирати між третейським розглядом і зверненням до суду.
Таким чином, на рівні обов’язкового регулювання сформувався обов’язковий для
торговця арбітраж у спорах з інвестором, при цьому інвестор зберіг право
вибору.
Власне зараз ми маємо ситуацію, в якій третейські
суди в Україні мають можливість функціонувати за своїм призначенням – як
найбільш справедливий спосіб вирішення спорів у специфічних сферах, таких як фондовий
ринок, банківський сектор тощо. Фондові біржі та ПФТС як найбільша фондова
біржа в Україні мають можливість забезпечити дієвий майданчик для вирішення
спорів для інвесторів та професійних учасників фондового ринку у відповідному
третейському суді.
First Stock Exchange Arbitration Court: Arbitration in the Stock Market
У США та багатьох європейських країнах арбітраж є найбільш поширеним інструментом розв’язання спорів на ринку цінних паперів. Правилами Нью-Йоркської фондової біржі (NYSE) ще у 1817 році було дозволено її членам передавати на розгляд арбітражу спори між собою. У 1872 році біржа поширила юрисдикцію арбітражу на розгляд спорів між приватними інвесторами та членами біржі. У 1968 році Національна асоціація дилерів з цінних паперів (NASD) створила власний арбітражний форум, який до об’єднання NASD і регулівних підрозділів NYSE розглядав 94 відсотки спорів між інвесторами та професійними учасниками на фондовому ринку. 1987 рік став вирішальним для утвердження біржового арбітражу – Верховний суд США рішенням у справі Амерікен Експрес проти Макмахон визнав чинність арбітражних застережень щодо розгляду майбутніх спорів між інвесторами і учасниками фондового ринку.
Ситуація в Україні, м’яко кажучи, відрізняється. Хоча третейське судочинство є знаним механізмом вирішення спорів протягом досить тривалого часу, в Україні воно набуло поширення тільки після прийняття спеціального законодавчого акту. Закон України «Про третейські суди» (Закон про третейські суди), який набув чинності у 2004 році, утвердив ідею недержавного судочинства в Україні і визначив, що третейські суди можуть бути створені, зокрема при фондових біржах та саморегулівних організаціях на ринку цінних паперів.
Зміни у законодавстві, здійснені у 2009 році, цілком можуть допомогти третейському судочинству посісти свою нішу як альтернативного механізму вирішення спорів у галузях, де його переваги набувають особливої ваги, зокрема, на фондовому ринку.
У березні 2009 року парламент України прийняв Закон «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо діяльності третейських судів та виконання рішень третейських судів», який набув чинності 31 березня 2009 року і яким були внесені зміни до Закону про третейські суди та інші закони з метою звузити компетенцію третейських судів. Позбавивши повноважень розглядати справи, пов’язані з нерухомістю, а також корпоративні спори, законодавець перекрив шляхи для зловживань, які створювали третейським судам негативний імідж. Власне кажучи, тепер після внесення цих змін третейські суди мають шанс стати дійсно справедливим інструментом розв’язання спорів. Адже третейське судочинство має численні переваги, які роблять його більш привабливим для інвесторів і професійних учасників ринку цінних паперів, ніж державне судочинство. Деякі з цих переваг коротко розкриті нижче.
Цілком очевидно, що біржовий третейський суд є у вищій мірі спеціалізованим у розгляді справ на ринку цінних паперів. Ця перевага має два важливих аспекти. Перш за все, правила фондового ринку та поняття, які є звичними для професійного учасника ринку, можуть бути, відверто кажучи, поза компетенцією суддів державних судів. Якщо склад третейського суду сформовано з юристів, які є спеціалістами у третейському розгляді, а також з визнаних учасників ринку, які володіють глибокими знаннями індустрії цінних паперів, навіть за відсутності у останніх юридичної освіти, такий склад біржового третейського суду здатен компетентно розглянути справу і винести кваліфіковане рішення. Для того, щоб неупереджений аналіз практики біржових арбітражів не втратив цієї неупередженості слід додати, що у США занепокоєні іншим аспектом цієї «надкваліфікованості». Критики з боку юристів, орієнтованих на захист інвесторів, зазнає участь у складі третейських судів представників галузі цінних паперів. Хоча за даними Організації з регулювання фінансової галузі США (FINRA), утвореної внаслідок злиття NASD і регулівних підрозділів NYSE у 2007 році, з 6 153 арбітрів, включених до списків, 3 457, тобто більшість є публічними арбітрами, такими, що не пов’язані з сектором цінних паперів. Більше того, як свідчать статистичні дані, при вирішенні справ третейськими судами фондового ринку публічним суддям і тим, які пов’язані з фондовим ринком, все більшою мірою властива одностайність, а рішення, які ухвалюються за результатом розгляду, у більшості випадків є на користь інвесторів. Другим важливим аспектом є те, що третейський суд фондової біржі буде застосовувати правила фондової біржі та інші внутрішні документи, які державний суд використовуватиме хіба-що як додаткове регулювання, якщо рішення вже підкріплене актами державних органів.
Третейський розгляд, на відміну від звичайного судового розгляду, є конфіденційним. Це є доволі важливою справою для учасників фондового ринку і тих інвесторів, які не прагнуть публічності або не бажають широкого висвітлення своїх фінансових операцій.
Важливою перевагою фондового третейського суду є швидкість вирішення справ. Судові процедури можуть тривати роки. У третейському суді справи вирішуються зазвичай протягом набагато коротшого часу. Так, досвід біржових арбітражів США свідчить, що вони на відміну від міжнародного комерційного арбітражу, якому останнім часом закидають ускладнення процедур і схильність до зростання строків розгляду справи, утримують тенденцію на спрощення розгляду і, як наслідок, скорочення часу, необхідного для розв’язання спорів. Заради справедливості та з метою виправдати подані нижче дані варто зазначити, що американські біржові арбітражі пройшли у своєму розвитку період становлення, коли в середньому третейський розгляд тривав два місяці. Згодом мав місце період, коли на перше місце була висунута необхідність детального дослідження справи, що закономірно призвело до уповільнення і розтягування процесу у часі. Також і учасники ринку, які вже «засвоїли» специфіку арбітражу, почали активно використовувати у необхідних випадках механізми затягування процесу. На сьогодні ж FINRA випрацювала спрощені процедури та інструменти, які дозволяють третейському суду без шкоди для обґрунтованості майбутнього рішення обмежити практику затягування сторонами розгляду. У порівнянні з попереднім роком у 2009 році середній час розгляду справи скоротився з 13 до 11,5 місяців, при цьому у спрощеній процедурі, яка не передбачає проведення слухань, цей показник склав 6 місяців у 2009 році проти 6,8 місяців у 2008 році.
Більшість третейських судів не встановлюють особливих вимог до позовних заяв, як це має місце щодо заяв, що подаються до судів. Натомість, позовна заява може бути подана у формі листа, що пояснює обставини та містить позовні вимоги. Регламент третейського суду є доступним для учасників процесу, а процедурні питання, які можуть виникати на окремих стадіях розгляду, не мають такої ваги як у державних судах. Іншими словами, неформалізована природа третейських процедур не має такого загрозливого вигляду як судовий розгляд.
Витрати третейського процесу, визначені у Законі про третейські суди, можна умовно поділити на три групи: гонорари третейських суддів, третейський збір та власне витрати. Хоча третейський збір та гонорари третейських суддів можуть видатися вищими за судовий збір, застосовний у державних судах, загальний обсяг витрат на третейський розгляд є істотно нижчим, ніж за умов розгляду у державному суді.
На завершення варто вказати також на справедливість та неупередженість третейського суду. Слід наголосити, що третейські судді повинні застосовувати суворі вимоги щодо розкриття конфлікту інтересів з метою недопущення шкоди репутації конкретного третейського судді та суду в цілому. Третейські судді мають усвідомлювати, що вони є «під прицілом» сторін у значно більшій мірі, ніж судді державних судів.
Підтвердженням того, що третейським судам призначено заповнити нішу послуг з кваліфікованого розв’язання спорів на ринку цінних паперів, є, зокрема, статистика зростання кількості справ, які щорічно передаються на розгляд біржовим арбітражам у США. За даними FINRA, у 2009 році відбулось зростання кількості справ, спрямованих до арбітражу на 43 відсотки у порівнянні з 2008 роком (з 4 982 до 7 137).
Американські біржові арбітражі розглядають широке коло справ, серед яких: справи щодо укладення біржових контрактів; справи щодо зловживань торговців цінними паперами з метою збільшення розміру комісійних; здійснення операцій особою без належних повноважень; спори щодо вимог торговців про внесення додаткового грошового покриття, необхідного у зв’язку з негативними змінами цін; справи про збитки, завдані халатністю торговця тощо. Варто також відзначити появу окремої категорії спорів, що виникають при здійсненні онлайн-операцій.
Ідея доцільності передання на розгляд третейським судам фондової індустрії спорів на цьому ринку у США утвердилась настільки, що мала наслідком закріплення на рівні актів саморегулівних організацій фондового ринку обов’язковості третейських застережень для торговців у їх відносинах з інвесторами. Однак, ця ідея була поєднана з принципом свободи споживача у виборі способу захисту свого права. Як споживача тут розглядали інвестора, якого згідно з цим принципом не слід обмежувати у можливості обирати між третейським розглядом і зверненням до суду. Таким чином, на рівні обов’язкового регулювання сформувався обов’язковий для торговця арбітраж у спорах з інвестором, при цьому інвестор зберіг право вибору.
Власне зараз ми маємо ситуацію, в якій третейські суди в Україні мають можливість функціонувати за своїм призначенням – як найбільш справедливий спосіб вирішення спорів у специфічних сферах, таких як фондовий ринок, банківський сектор тощо. Фондові біржі та ПФТС як найбільша фондова біржа в Україні мають можливість забезпечити дієвий майданчик для вирішення спорів для інвесторів та професійних учасників фондового ринку у відповідному третейському суді.
Practices: