Україна як
повноправний член СОТ має право користуватися всіма інструментами, які
передбачені документами цієї організації для захисту українських компанії у
сфері міжнародної торгівлі. Одним з основних документів СОТ є Генеральна угода з тарифів і
торгівлі (ГАТТ) (англ. General
Agreement on Tariffs and Trade (GATT)), прийнята з метою забезпечення рівного і
недискримінаційного режимуторгівлі та скорочення
ставок мита на основі
багатосторонніх домовленостей
Одним з
видів дискримінації є випадки, коли регуляторні заходи не повязані прямо з
країнами походження товарів (нейтральні щодо походження), однак тим не меньш
мають диспропорційний вплив на іноземні товари або послуги, і з різних причин
вважаються неправильним або незаконним. Цей вид дискримінації важко
ідентифікувати.
Одним з
підходів до ідентифікації такої де факто дискримінації відповідно до Статей ІІІ
«Національний режим щодо внутрішнього
оподаткування та регулювання» та ХХ «Загальні
винятки» ГАТТ є підхід «мети та
результату» (“aim and effects”).
Основним критерієм для встановлення
наявності порушення Статті ІІІ:2 (внутрішні податки) або Статті ІІІ:4 (інші
внутрішні правила) ГАТТ є висновок про те, що імпорт має режим менш сприятливий
ніж той, що надається товарам національного походження. Головним джерелом
різного впливу при нейтральному щодо походження підході є відмінності, які
законодавство створює між одним класом продуктів та іншим. Відмінності між
продуктами не повинні бути неправомірними. Відмінності, які ґрунтуються на
критерії національного походження, звичайно, є апріорно неправомірними. У
випадку неявної дискримінації Стаття ІІІ ГАТТ може застосовуватись з
урахуванням двох концепції визначення де факто дискримінації: «процесу виробництва» та «подібності продукції». Перша каже про
те, що відмінності, які базуються на характеристиках виробничого процесу або
виробника, що не впливають на характеристики продукції, повинні вважатись
неправомірними. Друга базується на тому, що внутрішні податки та інші
регулятивні засоби повинні застосовуватись до імпортованих товарів таким чином
як і до «подібних» національних
товарів.
Для
точнішого визначення «подібності товарів»
був розроблений підхід «мети та
результату», який базується на тлумаченні Статті ІІІ ГАТТ у світлі визнаних
загальних цілей ГАТТ. У 1992 році[1] Канада оскаржувала деякі
відмінності у регулюванні, встановлені у США щодо алкогольних напоїв. Підставою
оскарження слугувало те, що відповідні канадські продукти були «подібними» до деяких продуктів США, які
неправомірно отримали більш сприятливий режим.
Третейська
група у цій справі розтлумачила визначення «подібного
продукту» з використанням не тільки різних факторів «подібності», але й мети регулювання, встановленої у Статті ІІІ:1
ГАТТ. У цій статті зазначено, що внутрішні регулятивні заходи (як податкові та
і неподаткові) «не повинні
застосовуватися …, щоб створювати захист для вітчизняного виробництва».
Таким чином правомірність внутрішніх податків та правил повинна визначатись з
урахуванням їхньої мети та результату їхнього впливу на ринок, тобто чи мають
вони bona fide регулятивну мету та чи
їхній вплив на умови конкуренції не полягає у тому, щоб створити
дискримінаційні переваги на користь національних продуктів. Якщо продукти мають
всі формальні ознаки «подібності»,
але вони у країні, яка імпортує ці продукти, законодавчо виділені у дві
категорії із різним правовим режимом з метою іншою ніж створення
дискримінаційних переваг для національного продукту, то таке виділення не
буде протиправним у світлі Статті ІІІ ГАТТ.
Зазначимо,
що визначення «подібності» не
надається у ГАТТ, і третейські групи ГАТТ схильні до визначення подібних
продуктів у кожному окремому випадку, аніж до формулювання загальних правил
щодо визначення. Критерії, які застосовуються третейськими групами під час
встановлення подібності продуктів, включають: практику інших країн, фізичні
властивості та характеристики продукту, традиційне тарифне регулювання,
внутрішнє регулювання щодо продукту у країні-походження, пряме призначення
продукту, звички та смаки споживачів тощо.
У зазначеній
вище справі 1992 року одним із порушень було визнано застосування різних ставок
внутрішнього податку штату Міссісіпі для оподаткування вина в залежності від
сорту винограду, з якого це вино було виготовлено. Менша ставка застосовувалась
до вина, виготовлено із сортів винограду, пристосованого до теплого клімату,
якій вирощувався виноградарями Міссісіпі. В результаті виноградарі Канади, де
ці південні сорти не могли вирощуватися, були обмежені у можливості конкурувати
с місцевими виробниками. Третейська група, встановивши відсутність
добросовісної мети у такому поділі видів вина з метою їх оподаткування,
визнала, що єдиною очевидною метою для поділу видів продукції був захист
місцевих виробників. Оскільки результат податкової диференціації був
протекціоніським, то можливим є висновок про те, що поділ видів продукції мав «мету та результат», спрямовані на захист
національного виробника. Ґрунтуючись здебільшого на цих висновках, третейська
група визнала, що дві категорії вина були «подібними
продуктами», які повинні регулюватися однаково.
Існує інша позиція щодо
можливості та обмежень при використанні підходу «мети та результату» під час встановлення «подібності» продуктів при застосування Статті ІІІ:2 ГАТТ. Згідно з цією позицією
факт встановлення «подібності»
продукції (однаковості фізичних характеристик) з різним правовим режимом є
достатнім підтвердженням (per se) порушення.
А застосування підходу «мета та результат»
можливо тільки у випадках, коли існує «конкуренція
між оподаткованим товаром, з одного боку, та прямо конкуруючим товаром
чи товаром-замінником, які не підпадають під подібне оподаткування, з іншого
боку»[2]. За цією логікою Стаття
ІІІ:2 ГАТТ передбачає різні режими для двох груп продукції: перше речення цієї
статті стосується «подібних» товарів,
друге речення - «прямо конкуруючих
товарів» (вочевидь, більш широка категорія ніж подібні товари).
Варто
звернути увагу, що навіть використовуючи тест «мети та результату» при визначенні «подібних продуктів», не може
йти мова про те, що протекціоніський результат має відповідати якимось
мінімальним критеріям, бути суттєвим для стану конкуренції на ринку або
відповідати якимось іншим мінімальним кількісним або якісним критеріям. У
згаданій справі 1992 року розглядалась ситуація, яка склалась у деяких штатах
США щодо продукції малих підприємств (до цієї категорії відносились
підприємства на підставі річного обсягу виробництва), до яких застосовувалась
зменшена ставка акцизного збору. В той же час імпортери не могли розраховувати
на такі зменшені ставки для імпортованої продукції. Хоча доля продукції таких
малих підприємств і становила близько 1,5% від всього обсягу продукції у США,
порушення Статті ІІІ:2 було визнано. Підставою для цього стало твердження про
те, що заборона дискримінаційних податків у Статті ІІІ:2 не залежить від тесту
щодо«впливу на торгівлю» та не кваліфікується згідно з будь-якими
мінімальними стандартами (тест «de
minimis»).
Застосування
антидискримінаційних інструментів, передбачених ГАТТ, не може ґрунтуватись
тільки на формальному підході. Про це мають пам’ятати українські виробники, які
стикаються із де факто протекціоніськими заходами у торгівлі із країнами СОТ і
намагаються ініціювати процедуру врегулювання цих порушень. Механізм визначення
«подібності» продуктів у світлі вимог
до їх однакового регулювання є достатньо гнучким і з огляду на практику
вирішення спорів між країнами СОТ може допомогти ідентифікувати та зняти де
факто дискримінаційні бар’єри.
СОТ: Борьба со скрытой дискриминацией
Україна як повноправний член СОТ має право користуватися всіма інструментами, які передбачені документами цієї організації для захисту українських компанії у сфері міжнародної торгівлі. Одним з основних документів СОТ є Генеральна угода з тарифів і торгівлі (ГАТТ) (англ. General Agreement on Tariffs and Trade (GATT)), прийнята з метою забезпечення рівного і недискримінаційного режиму торгівлі та скорочення ставок мита на основі багатосторонніх домовленостей
Одним з видів дискримінації є випадки, коли регуляторні заходи не повязані прямо з країнами походження товарів (нейтральні щодо походження), однак тим не меньш мають диспропорційний вплив на іноземні товари або послуги, і з різних причин вважаються неправильним або незаконним. Цей вид дискримінації важко ідентифікувати.
Одним з підходів до ідентифікації такої де факто дискримінації відповідно до Статей ІІІ «Національний режим щодо внутрішнього оподаткування та регулювання» та ХХ «Загальні винятки» ГАТТ є підхід «мети та результату» (“aim and effects”).
Основним критерієм для встановлення наявності порушення Статті ІІІ:2 (внутрішні податки) або Статті ІІІ:4 (інші внутрішні правила) ГАТТ є висновок про те, що імпорт має режим менш сприятливий ніж той, що надається товарам національного походження. Головним джерелом різного впливу при нейтральному щодо походження підході є відмінності, які законодавство створює між одним класом продуктів та іншим. Відмінності між продуктами не повинні бути неправомірними. Відмінності, які ґрунтуються на критерії національного походження, звичайно, є апріорно неправомірними. У випадку неявної дискримінації Стаття ІІІ ГАТТ може застосовуватись з урахуванням двох концепції визначення де факто дискримінації: «процесу виробництва» та «подібності продукції». Перша каже про те, що відмінності, які базуються на характеристиках виробничого процесу або виробника, що не впливають на характеристики продукції, повинні вважатись неправомірними. Друга базується на тому, що внутрішні податки та інші регулятивні засоби повинні застосовуватись до імпортованих товарів таким чином як і до «подібних» національних товарів.
Для точнішого визначення «подібності товарів» був розроблений підхід «мети та результату», який базується на тлумаченні Статті ІІІ ГАТТ у світлі визнаних загальних цілей ГАТТ. У 1992 році[1] Канада оскаржувала деякі відмінності у регулюванні, встановлені у США щодо алкогольних напоїв. Підставою оскарження слугувало те, що відповідні канадські продукти були «подібними» до деяких продуктів США, які неправомірно отримали більш сприятливий режим.
Третейська група у цій справі розтлумачила визначення «подібного продукту» з використанням не тільки різних факторів «подібності», але й мети регулювання, встановленої у Статті ІІІ:1 ГАТТ. У цій статті зазначено, що внутрішні регулятивні заходи (як податкові та і неподаткові) «не повинні застосовуватися …, щоб створювати захист для вітчизняного виробництва». Таким чином правомірність внутрішніх податків та правил повинна визначатись з урахуванням їхньої мети та результату їхнього впливу на ринок, тобто чи мають вони bona fide регулятивну мету та чи їхній вплив на умови конкуренції не полягає у тому, щоб створити дискримінаційні переваги на користь національних продуктів. Якщо продукти мають всі формальні ознаки «подібності», але вони у країні, яка імпортує ці продукти, законодавчо виділені у дві категорії із різним правовим режимом з метою іншою ніж створення дискримінаційних переваг для національного продукту, то таке виділення не буде протиправним у світлі Статті ІІІ ГАТТ.
Зазначимо, що визначення «подібності» не надається у ГАТТ, і третейські групи ГАТТ схильні до визначення подібних продуктів у кожному окремому випадку, аніж до формулювання загальних правил щодо визначення. Критерії, які застосовуються третейськими групами під час встановлення подібності продуктів, включають: практику інших країн, фізичні властивості та характеристики продукту, традиційне тарифне регулювання, внутрішнє регулювання щодо продукту у країні-походження, пряме призначення продукту, звички та смаки споживачів тощо.
У зазначеній вище справі 1992 року одним із порушень було визнано застосування різних ставок внутрішнього податку штату Міссісіпі для оподаткування вина в залежності від сорту винограду, з якого це вино було виготовлено. Менша ставка застосовувалась до вина, виготовлено із сортів винограду, пристосованого до теплого клімату, якій вирощувався виноградарями Міссісіпі. В результаті виноградарі Канади, де ці південні сорти не могли вирощуватися, були обмежені у можливості конкурувати с місцевими виробниками. Третейська група, встановивши відсутність добросовісної мети у такому поділі видів вина з метою їх оподаткування, визнала, що єдиною очевидною метою для поділу видів продукції був захист місцевих виробників. Оскільки результат податкової диференціації був протекціоніським, то можливим є висновок про те, що поділ видів продукції мав «мету та результат», спрямовані на захист національного виробника. Ґрунтуючись здебільшого на цих висновках, третейська група визнала, що дві категорії вина були «подібними продуктами», які повинні регулюватися однаково.
Існує інша позиція щодо можливості та обмежень при використанні підходу «мети та результату» під час встановлення «подібності» продуктів при застосування Статті ІІІ:2 ГАТТ. Згідно з цією позицією факт встановлення «подібності» продукції (однаковості фізичних характеристик) з різним правовим режимом є достатнім підтвердженням (per se) порушення. А застосування підходу «мета та результат» можливо тільки у випадках, коли існує «конкуренція між оподаткованим товаром, з одного боку, та прямо конкуруючим товаром чи товаром-замінником, які не підпадають під подібне оподаткування, з іншого боку»[2]. За цією логікою Стаття ІІІ:2 ГАТТ передбачає різні режими для двох груп продукції: перше речення цієї статті стосується «подібних» товарів, друге речення - «прямо конкуруючих товарів» (вочевидь, більш широка категорія ніж подібні товари).
Варто звернути увагу, що навіть використовуючи тест «мети та результату» при визначенні «подібних продуктів», не може йти мова про те, що протекціоніський результат має відповідати якимось мінімальним критеріям, бути суттєвим для стану конкуренції на ринку або відповідати якимось іншим мінімальним кількісним або якісним критеріям. У згаданій справі 1992 року розглядалась ситуація, яка склалась у деяких штатах США щодо продукції малих підприємств (до цієї категорії відносились підприємства на підставі річного обсягу виробництва), до яких застосовувалась зменшена ставка акцизного збору. В той же час імпортери не могли розраховувати на такі зменшені ставки для імпортованої продукції. Хоча доля продукції таких малих підприємств і становила близько 1,5% від всього обсягу продукції у США, порушення Статті ІІІ:2 було визнано. Підставою для цього стало твердження про те, що заборона дискримінаційних податків у Статті ІІІ:2 не залежить від тесту щодо «впливу на торгівлю» та не кваліфікується згідно з будь-якими мінімальними стандартами (тест «de minimis»).
Застосування антидискримінаційних інструментів, передбачених ГАТТ, не може ґрунтуватись тільки на формальному підході. Про це мають пам’ятати українські виробники, які стикаються із де факто протекціоніськими заходами у торгівлі із країнами СОТ і намагаються ініціювати процедуру врегулювання цих порушень. Механізм визначення «подібності» продуктів у світлі вимог до їх однакового регулювання є достатньо гнучким і з огляду на практику вирішення спорів між країнами СОТ може допомогти ідентифікувати та зняти де факто дискримінаційні бар’єри.
[1] United States - Measures affecting alcoholic and malt beverages. Report of the GATT panel adopted on 19 June 1992 (DS23/R - 39S/206) (http://www.wto.org/english/tratop_e/dispu_e/91alcohm.pdf)
[2] Примітки та додаткові положення до Статті ІІІ (Пункт 2).