Теоретические предпосылки анализа правового режима безопасности исследования и использования космического пространства в мирных целях
Цінність емпіричного аналізу
відносин безпеки дослідження та використання космічного простору, серед іншого,
визначається значущістю послуг, які надаються завдяки застосуванню космічних
технологій, та залежністю від них сучасного покоління. Космос та все пов’язане
з ним здається виключно «космічним» доти, доки це не спричиняє прямий чи
опосередкований вплив на життя людини на Землі, а також на ті переваги, які становлять
складову якості життя. З огляду на специфіку проблематики космічної безпеки,
вважаємо за доцільне дослідити сферу охоплення цим поняттям, виокремити його
похідні, визначити головні об’єкти убезпечення при дослідженні та використанні
космічного простору, а також класифікувати суб’єкти, що задіяні у становленні
правового режиму космічної безпеки. Крім того, для забезпечення повноти огляду
дослідимо також ті правові інструменти, які наразі є чинними чи перебувають у
процесі становлення.
Поняття «космічної безпеки» є
універсальним та видовим по відношенню до родових понять «безпеки космічної
діяльності», «безпеки дослідження та використання космічного простору» та,
власне, «безпеки космічного простору». «Космічна безпека» – найбільш поширений
у міжнародному використанні термін, що застосовується як у політико-правовому,
так і в технічному контексті. Охоплює все і водночас є дещо абстрактним, чітко
не формалізованим. Кожен, хто застосовує дане поняття, вкладає в його суть своє
власне змістове навантаження. Решта ж одиниць з вищенаведеного
понятійно-термінологічного апарату більш вузькі, хоча слід визнати, що і ці
терміни позбавлені чіткого нормативного наповнення, формальної визначеності та
міжнародно-правового закріплення. З огляду на те, що космічна діяльность може
провадитися як на Землі, так і у космічному просторі, правомірним буде
констатувати, що «безпека космічної діяльності» є загальною по відношенню до
спеціального «безпеки дослідження та використання космічного простору». Разом з
тим, «безпека космічного простору», окрім останнього, враховує ще і безпеку від
факторів ризику неантропогенного походження, тобто таких, що не залежать від
безпосереднього здійснення цілеспрямованої діяльності людини у космічному
просторі (зокрема пов’язані з факторами впливу самого космічного середовища,
такими як сонячна радіація, мікрогравітація, інсоляція тощо).
Що стосується об’єктів убезпечення в
процесі провадження космічної діяльності, то їх структурно можна розбити на
такі блоки: 1) фізична цілісність супутників та їх компонентів, 2)
радіочастотний спектр, безперебійність сигналу і відповідно супутникових
послуг, 3) людина, яка перебуває в космічному просторі, 4) якість космічного
середовища.
З огляду на відповідний поділ,
прийнято виокремлювати групи ризиків і загроз антропогенного походження,
мінімізація яких підконтрольна суб’єктам космічної діяльності. Остання
забезпечується за рахунок вжиття заходів з: 1) безпечного виведення та
ліквідації космічного сміття (космічних об’єктів, які вичерпали запрограмований
строк експлуатації; решток ступенів ракет-носіїв і палива; відходів та залишків
діяльності на Міжнародній космічній станції, вивільнені у космічний простір
тощо), тобто таких частинок, знаходження яких у космічному просторі є
некотрольованим та перебування яких на орбіті позбавлене сенсу, 2) зведення до
мінімуму випадків використання ядерних джерел енергії на борту космічних
апаратів та їх безпечне використання, 3) безпечного виведення супутників на
«переповнені» орбіти та зміни позиції на орбіті (так звана «концепція
управління рухом у космічному просторі»), 4) зменшення наносупутників, які
деякими вченими розглядаються як джерело засмічення космічного середовища та
збільшення багатофункціональності корисного навантаження супутників, 5)
використання екологічно безпечних ракет-носіїв, зменшення кількості запусків за
рахунок збільшення вантажопідйомності.
До процесу становлення режиму
безпеки дослідження та використання космічного простору залучені як суб’єкти
міжнародного публічного права, так і ті, хто stricto sensu не належать до
відповідної категорії учасників міжнародних правовідносин. Незважаючи на
закріплене у Договорі про космос [1] зобов’язання контролю та нагляду держав за
космічною діяльністю осіб, на яких поширюється їх юрисдикція, за 50 років
космічної ери важель впливу цих первинних суб’єктів міжнародного публічного
права посунувся у бік приватно-правових ініціатив. Якщо проаналізувати все коло
зацікавлених осіб, то на перший план в контексті убезпечення діяльності у
космічному просторі виходять ті суб’єкти, які мають економічний інтерес. Це
супутникові оператори, страхові компанії, інвестори та кредитори. З-поміж
суб’єктів приватного сектора найбільший внесок у гарантування безпеки
діяльності у космічному просторі зробила Асоціація супутникових даних [14],
створена провідними супутниковими операторами світу – компаніями Inmarsat,
Intelsat та SES. Започаткована Асоціацією система забезпечує одну з найповніших
баз ситуаційної поінформованості у космічному просторі, дозволяє провадити
обмін надійними даними, що мають значення для безпеки та цілісності космічного
середовища, а також радіочастотного спектра.
Аналогічними базами володіє
низка держав в особі космічних агентств та міністерств оборони, а також
Об’єднання занепокоєних науковців [18] та Управління ООН з питань космосу [12].
Різницею в зазначених системах є спосіб одержання даних та їх характер. Так,
космічні агентства та міністерства оборони за рахунок центрів контролю за
космічними польотами, телескопів та ряду інших складових наземного сегмента одержують
або накопичують інформацію, що стосується виключно космічних об’єктів, які
виводяться чи знаходяться на орбіті та належать до сфери їх безпосереднього
інтересу. Інші ж суб’єкти одержують лише фактичні дані в рамках існуючого
співробітництва, досягнутих домовленостей з тими, у віданні кого знаходяться
певні наземні станції, необхідні технічні потужності тощо. Відповідно, виникає
ситуація, коли певні суб’єкти космічної діяльності в площині ситуаційної
космічної поінформованості мають суттєву перевагу над іншими, які позбавлені
можливості безпосереднього, своєчасного, надійного та повного доступу до
первинних даних. Обов’язок обміну даними чинними міжнародно-правовими
договорами прямо не передбачений, крім того не є юридично закріпленим припис
щодо якості даних, їх надійності та оперативності передачі. В цьому контексті
до масиву космічного права увійшов лише основний принцип міжнародного права
щодо співробітництва, решта ж питань вирішується зазвичай у двосторонньому
порядку в рамках «договорів-контрактів». Отже, ті суб’єкти космічної
діяльності, що не мають у своєму розпорядженні необхідних наземних потужностей,
повинні покладатися на достовірність даних, які надаються контрагентами.
Нарешті, низка баз даних і каталогів формуються за рахунок множинних джерел
інформації, що має як переваги, так і недоліки. З одного боку, такий підхід
забезпечує взаємодоповнюваність даних, що іноді дозволяє досягати більш повного
та загального бачення ситуації, з іншого боку, у випадку виявлення
суперечностей, можна робити лише суб’єктивні судження, які було б хибно брати
за основу при моделюванні та прогнозуванні. Як наслідок, хай яка з вище
перелічених ситуацій складеться, виникнуть взаємовідносини, де є самостійний
суб’єкт правовідносин та залежний від нього. Неможливість забезпечення рівного
доступу зацікавлених учасників космічної діяльності до повного спектра даних,
що є необхідним для здійснення взаємного контролю та спостереження за власними
космічними об’єктами та ситуацією у космічному просторі, може справити негативний
вплив на становлення режиму безпеки.
Якщо одні суб’єкти переважно
займаються технічною складовою безпеки, отриманням та накопиченням даних,
формуванням каталогів, моделюванням та прогнозуванням, то є низка інших
суб’єктів, які ґрунтуючись на оброблених даних, фактах колізій у космічному
просторі та аналізі ризиків і небезпек, що виявлені в процесі дослідження та
використання космічного простору, забезпечують розгляд зазначеної проблематики
на політичному рівні. Тут, знову ж таки, слід розмежовувати тих, хто формує
платформу для таких обговорень і тих, хто виступає аналітичними (мозковими)
центрами (з англ. “think tanks”). У цьому контексті форумом для розгляду
складових убезпечення діяльності у космічному просторі виступає ряд установ
ООН, таких як вищезгадане Управління з питань космосу [11], Інститут
дослідження питань роззброєння [17], а також Міжагентський координаційний
комітет із космічного сміття [10]. Напрацювання та практика космічних агентств,
міжнародних міжурядових організацій і тих спеціалізованих інституцій –
міжнародних неурядових організацій, які мають авторитет серед міжнародної
космічної спільноти, виносяться на загальний розгляд із метою обміну досвідом
та виокремлення тих практик, які можуть бути покладені в основу правил,
керівництв тощо. Станом на сьогодні у цьому напрямку спостерігається
прогресивний розвиток міжнародного права, але виключно у «м’якій» площині. Хоча
низкою вчених на доктринальному рівні віднесення категорії «м’якого» права до
права як такого піддається сумніву за відсутності прямого офіційного визнання
цього факту, наявність практик, вироблених та погоджених правил поведінки у
космічному просторі, кваліфікованих як «м’яке» право, продовжує
застосовуватися, розвиватися та набувати нових форм відображення та закріплення.
У напрямку посилення ролі «м’якого
права» у міжнародних правовідносинах з питань співробіництва у космічному
просторі працює також Група урядових експертів ГА ООН з питань прозорості та
заходів посилення довіри у космічній діяльності [7]. В основу формування даної
групи закладена ідея покращення міжнародного співробітництва, зменшення ризиків
непорозумінь і проблем комунікації в сфері космічної діяльності між різними
суб’єктами. Передбачено, що результатом плідної взаємодії має стати вироблення
компромісних рекомендацій щодо заходів з нарощення прозорості та довіри, які б
убезпечили стратегічну стабільність у космічному секторі.
На додаток до вищезгаданих
суб’єктів, на особливу увагу заслуговує започаткована у 2010 році
Науково-технічним підкомітетом Комітету ООН з використання космічного простору
в мирних цілях Робоча група з довготривалої сталості космічної діяльності [19].
Для забезпечення цільового виконання поставлених цілей в межах Робочої групи
було виділено 4 експертні підгрупи за такими напрямами: 1) стале використання
космічного простору; 2) космічне сміття, космічні операції та інструменти
підтримки обміну даними космічної ситуаційної поінформованості; 3) космічна
погода; 4) правові режими та керівництва для суб’єктів космічної діяльності.
Незважаючи на сподівання, що покладалися на цю групу, одним з наріжних каменів
лімітування її діяльності з самого початку виступало обмеження участі у роботі
зазначених груп лише представників держав-членів ООН, що унеможливлювало
врахування пропозицій приватного сектора та неурядових організацій, роль яких у
даному процесі не варто недооцінювати. З часом компромісним рішенням стала
можливість опосередкованого доступу представників відповідних суб’єктів
космічної діяльності через співпрацю з державами-членами ООН та участь їх
представників у офіційних делегаціях держав-членів ООН.
До сфери гарантування безпеки
дослідження та використання космічного простору активно залучаються також
аналітичні та науково-дослідні центри міжнародного та регіонального рівня, такі
як Фундація за безпечний світ [13] та Європейський інститут космічної політики
[6], а також Інститут повітряного і космічного права Університету МакГіл [9].
Ці три установи проводять наукові дослідження за напрямком убезпечення
діяльності у космічному просторі чи суміжними з ним і організовують ряд
тематичних заходів. На спеціальну увагу заслуговує щорічне дослідження,
іменоване Індекс космічної безпеки [16], який має результатом видання звіту, що
окреслює основні тенденції у сфері космічної безпеки відповідно до 8-ми
показників.
Водночас, на жаль, доводиться
констатувати, що на сьогодні відсутні комплексні дослідження з проблематики
міжнародно-правової безпеки дослідження та використання космічного простору, а
наявні у цій сфері дослідження переважно зосереджуються навколо політичної
складової відповідної проблематики. Якщо звернутися до правових джерел
інституту безпеки космічної діяльності, то схематично можно провести
розмежування між міжнародно-правовими документами загального нормативного
навантаження з космічної тематики (5 основних договорів ООН з питань космічної
діяльності [15]) та спеціального (зводи практик з акцентом на засміченість
космічного простору, використання ядерних джерел енергії тощо). У розвитку
останнього найбільш активну позицію займають Управління ООН з питань космосу,
що діє здебільшого через Юридичний підкомітет Комітету ООН з використання
космічного простору в мирних цілях [2], Міжагентський координаційний комітет з
питань космічного сміття [10] та Комітет з космічних досліджень [3]. Саме в
рамках цих трьох інституцій були розроблені та прийняті міжнародно-правові
документи з ядерної проблематики (Резолюція ГА ООН 47/20 про «Принципи, що
стосуються використання ядерних джерел енергії у космічному просторі» 1992 року
та Рамки ООН з забезпечення безпечного використання ядерних джерел енергії в
космічному просторі 2009 року) та з питань мінімізації засміченості космічного
простору (Політика планетарного захисту Комітету з космічних досліджень 2002
року, Керівні настанови з мінімізації космічного сміття Міжагентського комітету
з космічного сміття 2007 року та Керівні настанови з мінімізації космічного
сміття Комітету ООН з використання космічного простору в мирних цілях 2010
року), які заклали цеглини у фундамент нарощення потенціалу правового режиму
космічної безпеки. Варто також зазначити, що у 2008 року в межах ЄС була
висунута правова ініціатива щодо розроблення Кодексу поведінки з діяльності у
космічному просторі [5], проект документа пройшов декілька етапів обговорень з
низкою країн світу, за наслідками яких до тексту було внесено зміни. Однак на
початку 2012 року США було запропоновано надати Кодексу статус міжнародного,
тобто позиціонувати його не у європейському, а в міжнародному форматі [8].
Важливо, що крім ініціаторів такої зміни, а саме США, цей Кодекс вже дістав
підтримку Канади, а також ряду країн Азіатсько-Тихоокеанського регіону.
Різноплановість поглядів і позицій експертів з даного питання висвітлено у
збірці Декодування Міжнародного кодексу поведінки з діяльності у космічному
просторі [4], яка вийшла у світ майже одразу після висловлення офіційної
позиції США.
При аналізуванні стану справ у сфері
нарощення потенціалу правового режиму безпеки дослідження та використання
космічного простору, на поверхню спливає низка моментів, які потребують
особливої уваги світової спільноти:
1)
необхідність ефективної координації діяльності всіх суб’єктів, що займаються
питанням космічної безпеки – як з метою уникнення дублювань, так і для
забезпечення врахування всіх розумних ідей;
2)
множинність підходів, ідей, найкращих практик, керівництв тощо вимагає
постановки питання щодо вироблення єдиного комплексного документа, який був би
рекомендованим орієнтиром для суб’єктів космічної діяльності;
3)
з огляду на відсутність цілісного правового документа, який виступав би зводом
всіх існуючих напрацювань як зобов’язального, так і рекомендаційного характеру,
є всі підстави ініціювати процес кодифікації тих положень та приписів, які
стосуються питання безпеки діяльності у космічному просторі.
Список використаних джерел:
1.
Договір про принципи діяльності держав з дослідження і використання космічного
простору, включаючи Місяць та інші небесні тіла, від 27 січня 1967 року.
[Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.oosa.unvienna.org/oosa/en/SpaceLaw/outerspt.html
2.
Committee on the Peaceful Uses of Outer Space.[Електронний ресурс]. – Режим
доступу: http://www.oosa.unvienna.org/oosa/COPUOS/copuos.html
3.
Committee on Space Research. [Електронний ресурс]. – Режим доступу:
http://cosparhq.cnes.fr/
4.
Decoding the International Code of Conduct for Outer Space Activities / Ajey Lele. – Pentagon Press, 2012.
[Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://idsa.in/book/DecodingtheInternationalCodeofConductforOuterSpaceActivities
5.
Draft Code of Conduct for Outer Space Activities, 2008. [Електронний ресурс]. –
Режим доступу:
http://register.consilium.europa.eu/pdf/en/08/st17/st17175.en08.pdf
6.
European Space Policy Institute. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.espi.or.at/
7.
Group of Governmental Experts on Transparency and Confidence-building Measures
in Outer Space Activities. [Електронний ресурс]. – Режим доступу:
http://swfound.org/media/84703/SWF%20-%20GGE%20Fact%20Sheet%20-%20June%202012.pdf
8.
Hillary Clinton, Press Statement, Washington, 17 January 2012. [Електронний
ресурс]. – Режим доступу: http://www.state.gov/secretary/rm/2012/01/180969.htm
9.
Institute of Air and Space Law, McGill University. [Електронний ресурс]. –
Режим доступу: http://www.mcgill.ca/iasl/
11. Office for Outer Space
Affairs. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.oosa.unvienna.org/
12. Register of Space Objects,
Office for Outer Space Affairs. [Електронний ресурс]. – Режим доступу:
http://www.oosa.unvienna.org/oosa/en/SORegister/index.html
13. Secure World Foundation.
[Електронний ресурс]. – Режим доступу:
http://swfound.org/media/84703/SWF%20-%20GGE%20Fact%20Sheet%20-%20June%202012.pdf
15. Space Law Treaties, Office
for Outer Space Affairs. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.oosa.unvienna.org/oosa/en/SpaceLaw/treaties.html
18. Union of Concerned
Scientists. [Електронний ресурс]. – Режим доступу:
http://www.ucsusa.org/nuclear_weapons_and_global_security/space_weapons/technical_issues/ucs-satellite-database.html
Теоретические предпосылки анализа правового режима безопасности исследования и использования космического пространства в мирных целях
Цінність емпіричного аналізу відносин безпеки дослідження та використання космічного простору, серед іншого, визначається значущістю послуг, які надаються завдяки застосуванню космічних технологій, та залежністю від них сучасного покоління. Космос та все пов’язане з ним здається виключно «космічним» доти, доки це не спричиняє прямий чи опосередкований вплив на життя людини на Землі, а також на ті переваги, які становлять складову якості життя. З огляду на специфіку проблематики космічної безпеки, вважаємо за доцільне дослідити сферу охоплення цим поняттям, виокремити його похідні, визначити головні об’єкти убезпечення при дослідженні та використанні космічного простору, а також класифікувати суб’єкти, що задіяні у становленні правового режиму космічної безпеки. Крім того, для забезпечення повноти огляду дослідимо також ті правові інструменти, які наразі є чинними чи перебувають у процесі становлення.
Поняття «космічної безпеки» є універсальним та видовим по відношенню до родових понять «безпеки космічної діяльності», «безпеки дослідження та використання космічного простору» та, власне, «безпеки космічного простору». «Космічна безпека» – найбільш поширений у міжнародному використанні термін, що застосовується як у політико-правовому, так і в технічному контексті. Охоплює все і водночас є дещо абстрактним, чітко не формалізованим. Кожен, хто застосовує дане поняття, вкладає в його суть своє власне змістове навантаження. Решта ж одиниць з вищенаведеного понятійно-термінологічного апарату більш вузькі, хоча слід визнати, що і ці терміни позбавлені чіткого нормативного наповнення, формальної визначеності та міжнародно-правового закріплення. З огляду на те, що космічна діяльность може провадитися як на Землі, так і у космічному просторі, правомірним буде констатувати, що «безпека космічної діяльності» є загальною по відношенню до спеціального «безпеки дослідження та використання космічного простору». Разом з тим, «безпека космічного простору», окрім останнього, враховує ще і безпеку від факторів ризику неантропогенного походження, тобто таких, що не залежать від безпосереднього здійснення цілеспрямованої діяльності людини у космічному просторі (зокрема пов’язані з факторами впливу самого космічного середовища, такими як сонячна радіація, мікрогравітація, інсоляція тощо).
Що стосується об’єктів убезпечення в процесі провадження космічної діяльності, то їх структурно можна розбити на такі блоки: 1) фізична цілісність супутників та їх компонентів, 2) радіочастотний спектр, безперебійність сигналу і відповідно супутникових послуг, 3) людина, яка перебуває в космічному просторі, 4) якість космічного середовища.
З огляду на відповідний поділ, прийнято виокремлювати групи ризиків і загроз антропогенного походження, мінімізація яких підконтрольна суб’єктам космічної діяльності. Остання забезпечується за рахунок вжиття заходів з: 1) безпечного виведення та ліквідації космічного сміття (космічних об’єктів, які вичерпали запрограмований строк експлуатації; решток ступенів ракет-носіїв і палива; відходів та залишків діяльності на Міжнародній космічній станції, вивільнені у космічний простір тощо), тобто таких частинок, знаходження яких у космічному просторі є некотрольованим та перебування яких на орбіті позбавлене сенсу, 2) зведення до мінімуму випадків використання ядерних джерел енергії на борту космічних апаратів та їх безпечне використання, 3) безпечного виведення супутників на «переповнені» орбіти та зміни позиції на орбіті (так звана «концепція управління рухом у космічному просторі»), 4) зменшення наносупутників, які деякими вченими розглядаються як джерело засмічення космічного середовища та збільшення багатофункціональності корисного навантаження супутників, 5) використання екологічно безпечних ракет-носіїв, зменшення кількості запусків за рахунок збільшення вантажопідйомності.
До процесу становлення режиму безпеки дослідження та використання космічного простору залучені як суб’єкти міжнародного публічного права, так і ті, хто stricto sensu не належать до відповідної категорії учасників міжнародних правовідносин. Незважаючи на закріплене у Договорі про космос [1] зобов’язання контролю та нагляду держав за космічною діяльністю осіб, на яких поширюється їх юрисдикція, за 50 років космічної ери важель впливу цих первинних суб’єктів міжнародного публічного права посунувся у бік приватно-правових ініціатив. Якщо проаналізувати все коло зацікавлених осіб, то на перший план в контексті убезпечення діяльності у космічному просторі виходять ті суб’єкти, які мають економічний інтерес. Це супутникові оператори, страхові компанії, інвестори та кредитори. З-поміж суб’єктів приватного сектора найбільший внесок у гарантування безпеки діяльності у космічному просторі зробила Асоціація супутникових даних [14], створена провідними супутниковими операторами світу – компаніями Inmarsat, Intelsat та SES. Започаткована Асоціацією система забезпечує одну з найповніших баз ситуаційної поінформованості у космічному просторі, дозволяє провадити обмін надійними даними, що мають значення для безпеки та цілісності космічного середовища, а також радіочастотного спектра.
Аналогічними базами володіє низка держав в особі космічних агентств та міністерств оборони, а також Об’єднання занепокоєних науковців [18] та Управління ООН з питань космосу [12]. Різницею в зазначених системах є спосіб одержання даних та їх характер. Так, космічні агентства та міністерства оборони за рахунок центрів контролю за космічними польотами, телескопів та ряду інших складових наземного сегмента одержують або накопичують інформацію, що стосується виключно космічних об’єктів, які виводяться чи знаходяться на орбіті та належать до сфери їх безпосереднього інтересу. Інші ж суб’єкти одержують лише фактичні дані в рамках існуючого співробітництва, досягнутих домовленостей з тими, у віданні кого знаходяться певні наземні станції, необхідні технічні потужності тощо. Відповідно, виникає ситуація, коли певні суб’єкти космічної діяльності в площині ситуаційної космічної поінформованості мають суттєву перевагу над іншими, які позбавлені можливості безпосереднього, своєчасного, надійного та повного доступу до первинних даних. Обов’язок обміну даними чинними міжнародно-правовими договорами прямо не передбачений, крім того не є юридично закріпленим припис щодо якості даних, їх надійності та оперативності передачі. В цьому контексті до масиву космічного права увійшов лише основний принцип міжнародного права щодо співробітництва, решта ж питань вирішується зазвичай у двосторонньому порядку в рамках «договорів-контрактів». Отже, ті суб’єкти космічної діяльності, що не мають у своєму розпорядженні необхідних наземних потужностей, повинні покладатися на достовірність даних, які надаються контрагентами. Нарешті, низка баз даних і каталогів формуються за рахунок множинних джерел інформації, що має як переваги, так і недоліки. З одного боку, такий підхід забезпечує взаємодоповнюваність даних, що іноді дозволяє досягати більш повного та загального бачення ситуації, з іншого боку, у випадку виявлення суперечностей, можна робити лише суб’єктивні судження, які було б хибно брати за основу при моделюванні та прогнозуванні. Як наслідок, хай яка з вище перелічених ситуацій складеться, виникнуть взаємовідносини, де є самостійний суб’єкт правовідносин та залежний від нього. Неможливість забезпечення рівного доступу зацікавлених учасників космічної діяльності до повного спектра даних, що є необхідним для здійснення взаємного контролю та спостереження за власними космічними об’єктами та ситуацією у космічному просторі, може справити негативний вплив на становлення режиму безпеки.
Якщо одні суб’єкти переважно займаються технічною складовою безпеки, отриманням та накопиченням даних, формуванням каталогів, моделюванням та прогнозуванням, то є низка інших суб’єктів, які ґрунтуючись на оброблених даних, фактах колізій у космічному просторі та аналізі ризиків і небезпек, що виявлені в процесі дослідження та використання космічного простору, забезпечують розгляд зазначеної проблематики на політичному рівні. Тут, знову ж таки, слід розмежовувати тих, хто формує платформу для таких обговорень і тих, хто виступає аналітичними (мозковими) центрами (з англ. “think tanks”). У цьому контексті форумом для розгляду складових убезпечення діяльності у космічному просторі виступає ряд установ ООН, таких як вищезгадане Управління з питань космосу [11], Інститут дослідження питань роззброєння [17], а також Міжагентський координаційний комітет із космічного сміття [10]. Напрацювання та практика космічних агентств, міжнародних міжурядових організацій і тих спеціалізованих інституцій – міжнародних неурядових організацій, які мають авторитет серед міжнародної космічної спільноти, виносяться на загальний розгляд із метою обміну досвідом та виокремлення тих практик, які можуть бути покладені в основу правил, керівництв тощо. Станом на сьогодні у цьому напрямку спостерігається прогресивний розвиток міжнародного права, але виключно у «м’якій» площині. Хоча низкою вчених на доктринальному рівні віднесення категорії «м’якого» права до права як такого піддається сумніву за відсутності прямого офіційного визнання цього факту, наявність практик, вироблених та погоджених правил поведінки у космічному просторі, кваліфікованих як «м’яке» право, продовжує застосовуватися, розвиватися та набувати нових форм відображення та закріплення.
У напрямку посилення ролі «м’якого права» у міжнародних правовідносинах з питань співробіництва у космічному просторі працює також Група урядових експертів ГА ООН з питань прозорості та заходів посилення довіри у космічній діяльності [7]. В основу формування даної групи закладена ідея покращення міжнародного співробітництва, зменшення ризиків непорозумінь і проблем комунікації в сфері космічної діяльності між різними суб’єктами. Передбачено, що результатом плідної взаємодії має стати вироблення компромісних рекомендацій щодо заходів з нарощення прозорості та довіри, які б убезпечили стратегічну стабільність у космічному секторі.
На додаток до вищезгаданих суб’єктів, на особливу увагу заслуговує започаткована у 2010 році Науково-технічним підкомітетом Комітету ООН з використання космічного простору в мирних цілях Робоча група з довготривалої сталості космічної діяльності [19]. Для забезпечення цільового виконання поставлених цілей в межах Робочої групи було виділено 4 експертні підгрупи за такими напрямами: 1) стале використання космічного простору; 2) космічне сміття, космічні операції та інструменти підтримки обміну даними космічної ситуаційної поінформованості; 3) космічна погода; 4) правові режими та керівництва для суб’єктів космічної діяльності. Незважаючи на сподівання, що покладалися на цю групу, одним з наріжних каменів лімітування її діяльності з самого початку виступало обмеження участі у роботі зазначених груп лише представників держав-членів ООН, що унеможливлювало врахування пропозицій приватного сектора та неурядових організацій, роль яких у даному процесі не варто недооцінювати. З часом компромісним рішенням стала можливість опосередкованого доступу представників відповідних суб’єктів космічної діяльності через співпрацю з державами-членами ООН та участь їх представників у офіційних делегаціях держав-членів ООН.
До сфери гарантування безпеки дослідження та використання космічного простору активно залучаються також аналітичні та науково-дослідні центри міжнародного та регіонального рівня, такі як Фундація за безпечний світ [13] та Європейський інститут космічної політики [6], а також Інститут повітряного і космічного права Університету МакГіл [9]. Ці три установи проводять наукові дослідження за напрямком убезпечення діяльності у космічному просторі чи суміжними з ним і організовують ряд тематичних заходів. На спеціальну увагу заслуговує щорічне дослідження, іменоване Індекс космічної безпеки [16], який має результатом видання звіту, що окреслює основні тенденції у сфері космічної безпеки відповідно до 8-ми показників.
Водночас, на жаль, доводиться констатувати, що на сьогодні відсутні комплексні дослідження з проблематики міжнародно-правової безпеки дослідження та використання космічного простору, а наявні у цій сфері дослідження переважно зосереджуються навколо політичної складової відповідної проблематики. Якщо звернутися до правових джерел інституту безпеки космічної діяльності, то схематично можно провести розмежування між міжнародно-правовими документами загального нормативного навантаження з космічної тематики (5 основних договорів ООН з питань космічної діяльності [15]) та спеціального (зводи практик з акцентом на засміченість космічного простору, використання ядерних джерел енергії тощо). У розвитку останнього найбільш активну позицію займають Управління ООН з питань космосу, що діє здебільшого через Юридичний підкомітет Комітету ООН з використання космічного простору в мирних цілях [2], Міжагентський координаційний комітет з питань космічного сміття [10] та Комітет з космічних досліджень [3]. Саме в рамках цих трьох інституцій були розроблені та прийняті міжнародно-правові документи з ядерної проблематики (Резолюція ГА ООН 47/20 про «Принципи, що стосуються використання ядерних джерел енергії у космічному просторі» 1992 року та Рамки ООН з забезпечення безпечного використання ядерних джерел енергії в космічному просторі 2009 року) та з питань мінімізації засміченості космічного простору (Політика планетарного захисту Комітету з космічних досліджень 2002 року, Керівні настанови з мінімізації космічного сміття Міжагентського комітету з космічного сміття 2007 року та Керівні настанови з мінімізації космічного сміття Комітету ООН з використання космічного простору в мирних цілях 2010 року), які заклали цеглини у фундамент нарощення потенціалу правового режиму космічної безпеки. Варто також зазначити, що у 2008 року в межах ЄС була висунута правова ініціатива щодо розроблення Кодексу поведінки з діяльності у космічному просторі [5], проект документа пройшов декілька етапів обговорень з низкою країн світу, за наслідками яких до тексту було внесено зміни. Однак на початку 2012 року США було запропоновано надати Кодексу статус міжнародного, тобто позиціонувати його не у європейському, а в міжнародному форматі [8]. Важливо, що крім ініціаторів такої зміни, а саме США, цей Кодекс вже дістав підтримку Канади, а також ряду країн Азіатсько-Тихоокеанського регіону. Різноплановість поглядів і позицій експертів з даного питання висвітлено у збірці Декодування Міжнародного кодексу поведінки з діяльності у космічному просторі [4], яка вийшла у світ майже одразу після висловлення офіційної позиції США.
При аналізуванні стану справ у сфері нарощення потенціалу правового режиму безпеки дослідження та використання космічного простору, на поверхню спливає низка моментів, які потребують особливої уваги світової спільноти:
1) необхідність ефективної координації діяльності всіх суб’єктів, що займаються питанням космічної безпеки – як з метою уникнення дублювань, так і для забезпечення врахування всіх розумних ідей;
2) множинність підходів, ідей, найкращих практик, керівництв тощо вимагає постановки питання щодо вироблення єдиного комплексного документа, який був би рекомендованим орієнтиром для суб’єктів космічної діяльності;
3) з огляду на відсутність цілісного правового документа, який виступав би зводом всіх існуючих напрацювань як зобов’язального, так і рекомендаційного характеру, є всі підстави ініціювати процес кодифікації тих положень та приписів, які стосуються питання безпеки діяльності у космічному просторі.
Список використаних джерел:
1. Договір про принципи діяльності держав з дослідження і використання космічного простору, включаючи Місяць та інші небесні тіла, від 27 січня 1967 року. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.oosa.unvienna.org/oosa/en/SpaceLaw/outerspt.html
2. Committee on the Peaceful Uses of Outer Space.[Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.oosa.unvienna.org/oosa/COPUOS/copuos.html
3. Committee on Space Research. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://cosparhq.cnes.fr/
4. Decoding the International Code of Conduct for Outer Space Activities / Ajey Lele. – Pentagon Press, 2012. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://idsa.in/book/DecodingtheInternationalCodeofConductforOuterSpaceActivities
5. Draft Code of Conduct for Outer Space Activities, 2008. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://register.consilium.europa.eu/pdf/en/08/st17/st17175.en08.pdf
6. European Space Policy Institute. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.espi.or.at/
7. Group of Governmental Experts on Transparency and Confidence-building Measures in Outer Space Activities. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://swfound.org/media/84703/SWF%20-%20GGE%20Fact%20Sheet%20-%20June%202012.pdf
8. Hillary Clinton, Press Statement, Washington, 17 January 2012. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.state.gov/secretary/rm/2012/01/180969.htm
9. Institute of Air and Space Law, McGill University. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.mcgill.ca/iasl/
10. Inter-Agency Space Debris Coordination Committee. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.iadc-online.org/index.cgi
11. Office for Outer Space Affairs. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.oosa.unvienna.org/
12. Register of Space Objects, Office for Outer Space Affairs. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.oosa.unvienna.org/oosa/en/SORegister/index.html
13. Secure World Foundation. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://swfound.org/media/84703/SWF%20-%20GGE%20Fact%20Sheet%20-%20June%202012.pdf
14. Space Data Association. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.space-data.org/sda/
15. Space Law Treaties, Office for Outer Space Affairs. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.oosa.unvienna.org/oosa/en/SpaceLaw/treaties.html
16. Space Security Index. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.spacesecurity.org/
17. UN Institute for Disarmament Research. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://unidir.org/html/en/home.html
18. Union of Concerned Scientists. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.ucsusa.org/nuclear_weapons_and_global_security/space_weapons/technical_issues/ucs-satellite-database.html
19. Working Group on the Long-term Sustainability of Outer Space Activities, Office for Outer Space Affairs. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.oosa.unvienna.org/oosa/COPUOS/stsc/ac105c1.html
Опубликовано: "Юстиниан"